*******

Біля стіни мирно пофиркували жеребці, а нагорі вже ходили дозорні пости амазонок нашого Легіону. Поверх чорних комбінезонів, із вареної шкіри, кожна з них носила кольчугу із травленого срібла, яка слугувала броньованим захистом у бою, і які зараз виблискували в світлі зірок. Я піднялася на стіну. Вагнеса перебувала в гарному настрої, розповідаючи амазонкам якусь цікаву історію.

Потім ми чекали в темряві, довго та мовчки. Час тягнувся, наче старий дід, що підіймається на круту гору. А ми стояли по всій довжині стіни, і чекали. Туманні тіні накривали все довкола. Похмура, лякаюча темрява висіла над містом. Клуби сірого туману звивалися, змінюючи свої контури кожної миті. В тумані щось ворушилося, порушуючи тишу ночі шурхотом та ледве чутним писком.

Я знайшла кам'яний виступ і присіла на нього. Зірки вгорі були веселими та привітними, а повітря свіжим та прохолодним. Вдалині, за стіною, в тумані тягнувся океан, а навколо панував спокій та мир. Взагалі не вірилося, що вже скоро це місце перетвориться на криваве поле бою.

- Тихо сьогодні, - промовила Зара, присівши поруч зі мною.

- Затишшя перед бурею, - озвалася я. – Хотілось би знати, яку гидоту підкинуть нам сьогодні атлантські чаклуни?

- Багато припущень, - відповіла сестра. – Але ми зобов'язані зупинити цю погань, інакше імперія впаде.

- Можливо, - припустила я. – Але, в разі нашої невдачі, за нами ще стоїть армія.

- Нікатея, наша поразка посіє в імперії паніку, армію накриє хвиля страху. Але, все-таки, я насолоджуюся хвилюванням, - промовила Зара. - Адже життя, зрештою, таке нудне. А з тобою що трапилося, сестричка? Я вже забула, коли чула твій сміх. Ти боїшся?

- А повинна?

- А я боюсь наслідків, - сказала Зара. – Ніхто в цьому світі, крім нас, не здатен їх зупинити.

Зара відійшла і присіла навпочіпки, біля сторожової вежі.

- Тобі холодно? - запитала я.

Зара засміялася і подивилася на мене настороженими очима, що звузилися.

- Трохи лихоманить, від холодного вітру, - відповіла вона. – Не хвилюйся, я надто налякана, щоб нервувати.

Деякий час сестри сиділи мовчки, притулившись до фортечної стіни. Вони чекали...

Потім Зара підвелася, і проговорила якось дивно:

- Розслабся, сестро, приймай життя таким, яким воно є. Біжи – коли треба, бійся – коли винна, відпочивай – коли можеш.

- А ми їх почуємо? - запитала я.

- Може почуємо, а може й не почуємо.

- А якщо вони зовсім не прийдуть?

- Вони обов'язково прийдуть, - похмуро відповіла Зара, і пішла вздовж стіни.

Я дивилася на океан, впадаючи в дрімоту. І тут мені наснився короткий сон, зовсім несподіваний. Уві сні до мене прийшов Валіус, що мерехтів в золотому світлі. Він висів переді мною, подібно до безлічі далеких зірок. Він вимовляв заспокійливі слова, приправляючи їх дитячим гумором. І тут я раптово прокинулася, і почала уважно прислухатися до тиші. Ніщо не віщувало майбутнього кошмару, але на душі було неспокійно.

Кілька разів, під час очікування, я чула віддалене виття. Спершу я подумала, що це вітер завиває в місті, але вітру наразі не було. Вкотре почувши виття, я перестала сумніватися. Виття лунало з боку океану…

Диявольський молоток почав забивати крижані цвяхи мені в живіт. Чим більше старовинних легенд спливало в моїй пам'яті, тим сильніше я відчувала нервове тремтіння. В повітрі відчувалося якесь гнітюче занепокоєння, яке вгризалося в навколишній простір. У темряві пролунали розкати грому, і яскраві блискавки освітлили мертве місто за нашими спинами.

Але наразі нічого не відбулося, все почалося перед світанком. На горизонті океану з'явилася смуга туману, від якого несло пронизливим холодом, і який пробирав до кісток. Туман поглинав не тільки океанські хвилі та віддзеркалення зірок, – він поглинав увесь світ. Туман наближався суцільною стіною, наче екран, за яким могло ховатися все що завгодно.

- Що відбувається? - запитала я Зару, яка підійшла.

- Вони наближаються, - відповіла сестра, вдивляючись у темну гладь океану.

Нічого не рухалося, тільки високо в небі каркали ворони. Але я вже відчувала: з океану накочували хвилі агресії, метушливої та нервозної.

Зара нахилилася вперед, перед стіною, ніздрі її роздулися і вона глибоко задихала. Вона прислухалася, як це роблять наші бойові тигриці. Пальці її заворушилися, зображуючи якісь знаки. Потім вона різко сіпнулася, і завмерла в нерухомості.

- Попереду ментальна порожнеча, в яку я не можу проникнути, там силовий бар'єр, - повідомила Зара. - Але за бар’єром щось рухається.

Вона дістала з-під срібної кольчуги затуманений кристал, який був її сакральним талісманом. Зара підняла камінь над головою, і вигукнула кілька слів на стародавньому магічному. З кристала вдарив промінь, спрямований на поверхню океану. В місці зіткнення променю з водою піднялися клуби пари, які змішалися з туманом, і створили примарний смерч.

- Якщо вони використовують ілюзію, то нехай зустрінуться з такою самою ілюзією, - хитро промовила Зара.