*******

Величезне місто ховалося серед прибережних пісків та гір, покинуте та спорожніле. Гавань, давно занесена пісками, була обгороджена напівзруйнованим кам'яним молом, на самому кінці якого вимальовувалося щось на кшталт фундаменту, на якому колись стояв маяк. Пилюка тисячоліть покривала це місто, гробова тиша оселилася в похмурих будівлях. Якимось незрозумілим страхом несло від тисячолітнього каміння, цього старого свідка багатьох планетарних катастроф. Воно випромінювало невидиму злу силу, яка відштовхувала все живе, намагаючись приховати свої моторошні таємниці.

Коли Легіон в'їхав у передмістя, коні нервово притиснули вуха, почали танцювати під амазонками та крутити головами, бажаючи забратися подалі від цього місця. І тут ще налетів сильний порив крижаного вітру, і плащі амазонок затріпотіли, наче прапори. Навколо замаячіли якісь тіні, навіяний пісок зашурхотів по древньому каменю, відливаючись червоним кольором. Незабаром вони під'їхали до нерівної гранітної стіни міста, що височіла над океаном, наїжачившись рядами гармат і плазмових вогнеметів. Біля гармат походжали, в очікуванні, похмурі і сповнені рішучості амазонки, - гарнізон Дев'ятого легіону.

Якоїсь миті блискавки розбіглися по небосхилу, і дощ, наче картеч, забарабанив по землі. Я разом з подругами піднялася на фортечну стіну, на пронизливий холод. Прапори імперії тріпотіли на стінах, під сильним східним вітром. Тут розносився аромат морських водоростей, а мені завжди подобався цей запах.

Наступав світлий день, океанський обрій був чистим від кораблів, хоча тут очікувалося вторгнення атлантських чаклунів. Но ми то знали, що вдень темні сутності ніколи не нападають.

Попередивши Вагнесу, я вирішила оглянути руїни цього зловісного древнього міста. Почала я свій огляд з видимих ділянок фортечної стіни, які були вкриті цікавим різьбленням, – вигнуті лінії, перетинаючись і розходячись під різними кутами, утворювали дивні ієрогліфи. Я відчувала, що ці ієрогліфи, що були на стінах, колись являли собою захисну магію. Величезні гранітні блоки, з яких була складена стіна, стикувалися так щільно, що між ними не входив навіть кінчик мого меча. Я трохи поколупалася в стіні, і згодом спустилася вниз.

Зі стародавніх манускриптів я знала, що багато століть тому допитливі амазонки вирішили досконало вивчити це місто. Вони довго блукали широкими вулицями, піднімалися на круглі вежі і піраміди. Повсюди вони знаходили нескінченні підземні тунелі та величезні зали. Вони дізналися, наскільки величним було це місто, хоча взагалі не виявили ніяких посмертних поховань і слідів його мешканців. Їх просто не було. І тому це місто залишилося для нас вічною загадкою.

Блукаючи серед фундаментів та стін, що залишилися від будівель, я не помітила жодного напису, висіченого на камені. Не було жодного малюнка на гранітних стінах, який розповідав би про тих, хто жив у цьому місті. Дещо негаразд відчувалося в розмірах і пропорціях всіх цих руїн, щось не зовсім людське. Було таке відчуття, що мешканці цього міста пережили часи, своєї величі та занепаду, задовго до появи першого атланта.

Серед похмурих руїн, в оточенні високих чагарників та вугільно-чорних дерев, я виявила озеро. Воно було наповнене  підземними водами і покрите білими ліліями. Мармурові плити, що обрамляли його, потріскалися чи то від часу, чи то від вибухів. У повітрі пахло вогкістю, у воді квакали місцеві амфібії. Пронизливий холодний вітер носився серед руїн, змусивши мене щільніше закутатися в хутряну накидку.

Вдалині я побачила залишки якогось величного палацу, високе склепіння та колони якого свідчили про те, що ця споруда була резиденцією важливої особи, можливо правителя цього міста. Навколо палацу, на певній відстані одна від одної, стояли грандіозні вежі циліндричної форми, що далеко височіли над іншими будівлями. Навколо них концентрувалася атмосфера страху та прихованої загрози. І я вже потім дізналася про те, що ніхто з амазонок ніколи не проникав усередину цих веж. І що там було, ніхто не знав. І я також обійшла їх стороною, пішла до палацу.

Всередині цього палацу сходів не було, спуски та підйоми здійснювалися похилими галереями. Підлога була викладена масивними восьмикутними плитами. Величезні колонади, хоча і були напівзруйнованими, шепотіли про величну та вправну расу, що збудувала їх, і давно пішла в небуття.

Потім, весь день і до самого вечора, я тинялася безмовними проспектами величних руїн, розмірковуючи про давно минулу історію. Я навіть не помітила, коли над чорними силуетами веж та зруйнованих стін холодно заблищали розсипи зірок. Мої міркування, про побачене тут, перервав різкий подих холодного вітру в обличчя, який розтріпав пасмо мого волосся на лобі. Я ще раз уважно подивилася на зірки, що спалахнули на небі, і попрямувала до фортечної стіни, до своїх амазонок. Тепер всі питання, щодо історії цього міста, перебивало одне-єдине: Чи побачу я завтрашній світанок?