Розділ 10

В школі Інкар, як у любому іншому закладі імперії, панували суворі порядки. І якою б високою не була майстерність учениці, термін її перебування тут не міг бути скорочений. П'ять років навчання, і ні хвилиною менше. І весь цей час мені дуже хотілося закінчити навчання, і назавжди покинути ці стіни.

Школа Інкар мала в імперії широку популярність, і доволі заслужену славу. Після її закінчення найбільш обдаровані амазонки йшли жрицями в храми, а менш обдаровані ставали лікарками, що спеціалізувалися на жіночих та дитячих хворобах. Але переважна більшість випускниць поповнювала ряди військових підрозділів. І лише поодинокі випускниці потрапляли служити в Легіон Білих Дам, – особисту охорону цариці амазонок. Це були найкращі мечі імперії.

Уроки віри та справедливості, що викладалися в школі, явно спростовувалися у повсякденному житті амазонок. Імперський світогляд визначався одним загальним принципом: якщо ти хитрий та сильний, то будеш панувати. Наставниці школи, своїми вишуканими прийомами, методично вибивали співчуття в амазонок, вчили вихоплювати владу з менш упевнених рук. Закамуфльовано, але заохочувалися ненависть та надмірні амбіції, які вважалися гідністю для сильної особистості. Деякі учениці усвідомлювали брехливість цих подвійних стандартів, і навіть намагалися жити та діяти всупереч їм. Такі ставали моїми подругами.

Незважаючи на статус та повагу, якою користувалися випускниці школи, їхні матері не отримували жодної вигоди з цього. На той час, коли дівчина завершувала навчання, її переставало щось пов'язувати з сім'єю. Її пов'язували з цим світом лише сестри-амазонки тієї касти, до якої вона потрапляла.

Після випускних іспитів нас доставили до Бакстера, - для церемонії поклоніння Богу Ра. Потім ми склали присягу на вірність імперії та цариці амазонок, закріпивши свої статуси. Так закінчилося моє навчання в Школі Інкар.

Після цього офіціозу до мене підійшла одна із стражниць цариці, і передала прохання матері з'явитися до неї.

Цариця Людіна ходила своїм величезним кабінетом, наче дикий звір, не помічаючи свого занепокоєння. Вона в чомусь сумнівалася, щось добряче мучило її. Вона підійшла до каміна, виточеного з золотистого мармуру, і підпалила дровину. Потім підійшла до столу і розкрила стародавній фоліант, скоріш для заспокоєння, аніж для читання.

Сяючі прикраси надавали цариці величного вигляду. Довгі пальці були прикрашені дорогоцінними перстнями, а зап'ястки обвивали золоті браслети у вигляді змій, що кусали свій хвіст. Фіолетове плаття діставало майже до підлоги, і мало праворуч розріз до стегна. Високий комір демонстрував тонку шию, на якій височіла голова з діамантовою діадемою. Цариця носила зачіску у вигляді товстої коси з переплетеного золотистого волосся, що облягала її голову. Як і всі войовниці, вона мала татуювання на голові, у вигляді гіпнотизуючих візерунків, які викликали запаморочення, якщо на них довго дивитися. Цариця амазонок завжди усвідомлювала свою велич та силу.

Вона вже понад сторіччя правила в імперії завдяки тому, що поєднувала талант чаклунки з розважливою підступністю політика. Про її жорстокість ходили легенди серед войовничих амазонок, але ця жорстокість надавала їй диктаторської ваги, і змушувала кожного прислухатися до її слів. У цьому й полягала могутність цариці амазонок. Навколо неї все стояло на зибучих пісках, але вона твердо впиралася ногами в моноліт.

Якийсь шурхіт змусив царицю здригнутися. В кабінет прослизнула Нікатея, її молодша, але вже подорослішала, дочка.

- Вітаю царицю амазонок, - без жодного виразу, холодно промовила Нікатея.

- За п'ять років навчання, Нікатея, ти покрилася льодом, наче панциром. Хіба так треба говорити з матір'ю, після тривалої розлуки? Де твоя радість? В тебе що, якісь неприємності?

- Справді? А з чого ти взяла?

- Не знаю точно, але ходять чутки.

- Тут завжди ходять чутки, матінко. Я щойно закінчила навчання, прийняла присягу на вірність імперії, і сповнена здорового оптимізму.

- Постався до нашої розмови серйозно, Нікатея, - зіниці цариці при цих словах несподівано звузилися.

- Добре, я слухаю, - я зітхнула і вмостилася в крісло.

- Подейкують, що ти… осквернилася чоловіком.

- Хто подейкує?

- Не має значення. Просто хтось розпускає ці чутки. То ти збилася з праведного шляху?

- І чому я дізнаюся важливі новини про себе, в останню чергу? – з посмішкою промовила я.

- Це тебе не турбує? Хтось, хто має вплив у касті вищих жриць, хоче зганьбити тебе.

- Матінко, я тобі говорила ще перед школою, що мені ненависна ваша політика. І немає нічого більш марного, як вплутуватися в цю саму політику. На виході одні неприємності.

- Нікатея, це вже виходить за межі простих інтрижок, - сказала Людіна. – Цими чутками, про осквернення, хтось хоче спровокувати тебе на певні дії. Хочеш ти того чи ні, але тебе вже втягнули в цю гру, яка називається політикою.

- Поясни простіше.

- Заспокойся, дівчинко, які пояснення. Якщо я почну пояснювати вам кожну свою дію, то в мене більше не залишиться вільного часу, ні на що. Єдине, що тобі треба знати, - я дбаю про вас, і про імперію.

- Якщо ти забула, матінко, то я нагадаю. Дитиною я побувала в пеклі, і воно мене не здивувало. Не дивує воно мене й зараз.