Розділ 9

Нікатея старанно відвідувала заняття з військового мистецтва та магічних наук, вона годинами вправлялася на стрільбищі і в тренажерному залі. Загалом, юна принцеса була зразковою ученицею, і навіть більше ніж зразковою.

Але немає нічого більш нудного та одноманітного, ніж час, що тече в замкнутому суспільстві, ізольованому від решти світу. Хоча я тут і купалася в душевній рівновазі, але були такі моменти, коли я задихалася від спокою, що панував тут. Самотність духу завжди переноситься набагато важче, ніж самотність тіла.

Іноді ця самотність трансформувалося в дивні сновидіння про казкову Атлантиду. Мої сни про Валіуса змішувалися зі снами самого Валіуса. Я часто бачила в снах свого улюбленого брата, його прямий ніс і вперте підборіддя. І його очі – надто виразні, надто правдиві та сумні. Це була чехарда дитячих спогадів, яка жодного відношення до дійсності не мала. Іноді я намагалася вислизнути з його снів, щоб не підглядати в замкову щілину. І, все ж таки, мені доводилося розділяти сни та думки свого брата-близнюка, тому що обличчя, яке я бачила уві сні, було також і моїм обличчям. Іноді мені здавалося, що я дивлюся в якесь дивне дзеркало, яке відбивало дівчинку, яка не належала до раси амазонок.

Одного сонячного ранку мені повідомили, що приїхала Брона, моя дитяча наставниця. Не знаю чому, але в цей момент мене поглинули дитячі спогади, від самого народження. Стало дуже сумно...

Я підійшла до Брони дрібними кроками, обережно притримуючи меч, що висів на поясі.

- Я рада бачити тебе, - промовила Брона.

- І я страшенно рада, - відповіла я, накручуючи, від хвилювання, на палець віртуальний локон.

Я дивилася на стару відьму, а вона посміхалася, пильно вивчаючи мене, наче розглядала щойно знайдену річ.

- Один поет сказав, що у шовках всі амазонки прекрасні. Але він, мабуть, не бачив тебе, - заспівала чаклунка. - Схиляю голову перед божественною красою принцеси амазонок.

Я залилася фарбою.

- А це що таке? - здивовано запитала Брона.

Вона запитала тому, що мої руки були вкриті величезними синцями. Багато які вже пожовтіли, а деякі були ще зовсім свіжими.

- Хто тебе так обробив?

- Це? - я подивилася на руки, ніби була здивована їхньою наявністю. - Так це млин, я дуже повільно рухалася.

- Що за млин? Поясни нормально!

- Ну, млин, - відповіла я, відводячи погляд убік. - Ну, це така штука, на якій я вчуся уникати ударів. Ці палиці весь час крутяться, а мені треба між ними стрибати та ухилятися. Це для реакції. А коли погана реакція, то ці палиці б'ють тебе. В мене раніше було набагато більше синців.

- А ноги сині теж від млина?

- Ні, це маятник. На маятнику я відпрацьовую рухи з мечем. Досвіду поки що бракує, от і отримую.

- А ти не боїшся цих млинів та маятників?

- Звісно боюся, особливо коли їх запускають з максимальною швидкістю.

Брона пирхнула:

- І воно тобі треба, все це бойове мистецтво! Дівчинко моя, в тебе блискучі магічні дані. Ти могла б досягти величезних успіхів, якби присвятила себе магії.

Я деякий час дивилася на неї, потім посміхнулася.

- Вибач Брона, але давай не будемо про це. Одне іншому не заважає.

- Дуже часто, Нікатея, ти не розумієш цінності моїх порад, - сказала чаклунка. – Або не хочеш розуміти.

- Це мій спосіб керувати власним життям, - відповіла я. - А з якої нагоди ти навідалася до мене?

Брона розгорнула полотнище, і вийняла з піхов меч чудової роботи.

- Дуже давно цей меч був придбаний мною у майстрів Атлантиди, - сказала вона. – Жоден із народів Землі не може перевершити атлантів у виготовленні такої зброї. Жоден меч не вбиває вірніше, ніж цей, що увібрав сакральну магію зброярів Атлантиди. Цей метеоритний меч – мій тобі подарунок, з нагоди закінчення школи.

- Дякую, наставниця, - промовила я, погладжуючи і милуючись мечем. - А ти що, вже не хочеш, щоб я стала жрицею-магічкою?

Брона похитала головою:

- Я хочу, щоб ти залишилася сама собою, принцеса амазонок. Імперія потребує твого здорового глузду, і твого ясного мислення. Завжди дивися пильно на цей світ, Нікатея. Свідомість може обдурити тебе, але очі бачать правильно. Дивись уважно, і слухай своє серце. Тільки так ти пізнаєш істину, саме так. От скажи, Нікатея, в що ти віриш?

Я насупилась.

- Що за питання таке?

- Думаю, це дуже важливе питання.

Для мене це було несподіваним, але стара явно чекала на відповідь.

- Я не знаю.

- Ви часто так кажете, намагаючись приховати правду. Ти віриш в імперію амазонок?

- Я вірю, що вона могутня, - сказала я.

- І вічна?

- Ну, я так далеко не заглядаю.

- А я заглядаю, тому що володію таким даром. Я можу читати майбутнє.

- Майбутнє?