*******

Ясная наступала, завдаючи серію ударів по моїй нижній половині тіла. Я намагалася ухилитися і зберегти стійке становище. Але за кожним її рухом слідував новий зухвалий випад, і мені доводилося знову і знову йти в глухий захист.

- Швидше! Швидше рухайся! – кричала наставниця.

Вона робила ледь уловимі рухи мечем, і град нових ударів сипався на мене. Наставниця без кінця переміщалася, намагаючись знайти хоч найменший пролом у моєму захисті. Припавши до землі, жриця спробувала прорвати його, але я швидким рухом схрестила свої мечі та викинула їх уперед, щоб відбити хитрий випад наставниці. Потрібні були частки секунди, щоб жриця перенесла весь тягар тіла на відставлену ногу, а потім раптово пірнула вперед, торкнувшись своїм мечем мого пояса.

У роздратуванні я кинула мечі на землю.

- Ти не мусила пропустити цей удар! - злісно крикнула Ясная.

- Так, я могла відбити твій випад, - крикнула я їй у відповідь. - Але що б це дало? Цей рух не приніс би мені переваги, а ще більше погіршив становище. Я втратила стійкість.

- Ти дуже багато розмірковуєш, - сказала наставниця. - Підніми свою зброю!

Я завагалася, але потім швидко нахилилася і схопила мечі. Наставниця стала завдавати удар за ударом, ганяючи принцесу по всьому периметру зали, з розлюченим обличчям. Удари сипалися на Нікатею зверху та знизу, і ніхто не знав, як довго це триватиме. Це була виснажлива муштра, застосовувалися всі прийоми нападу та захисту.

Якоїсь миті я не втримала напору наставниці. Та розвернулася вовчком, і вдарила мене каблуком чобота під коліно. Не встигнувши зрозуміти що сталося, я розпласталася на підлозі. Жриця вперла мені в горло вістря меча, з-під якого виступила крапелька крові.

- Хочеш щось сказати? – гнівно гаркнула Ясная.

- Так, у тебе неправильна тактика.

- Ну, принцеса, ти й хитрюща! - наставниця засміялася своїм утробним сміхом, допомагаючи мені підвестися.

- У справжній сутичці я би померла? - запитала я.

- Безперечно, - підтвердила жриця. – Саме тому ми й тренуємося. В тебе хороший розрахунок дій, але не вистачає холоднокровності та виваженості.

Відступивши назад, жриця уважно подивилася в фіолетово-золотисті очі принцеси. Вони займалися лише кілька місяців, а дівчина вже встигла опанувати майже всі види зброї, з різноманітного арсеналу амазонок. Юна принцеса, ще майже дитя, зараз могла би здолати багатьох досвідчених войовниць. Втім, не лише її фізичні здібності займали думки досвідченої та мудрої наставниці. Вона вже давно помітила, що внутрішній світ Нікатеї відрізняється якоюсь надприродною чистотою та повною відсутністю злості, не характерною для звичайних амазонок-войовниць. У неї були свої переконання та моральні принципи, які трохи суперечили войовничій ідеології амазонок. Вона не була схожа ні на свою матір, ні на своїх старших сестер, яких Ясная свого часу також навчала військової майстерності. Нікатея навіть сміялася по-іншому, від щирого серця.

В своїх філософських роздумах стара жриця не помітила хитру посмішку принцеси, яка придумала маленьке паскудство, і непомітно відійшла назад.

Нікатея підкинула свій меч вгору, а наступним рухом відстебнула срібну кольчугу і жбурнула її в наставницю. Та сіпнулася, але Нікатея вже була в русі, спіймавши свій меч. Замахнувшись, начебто для удару, вона бити не стала, а зробила пірует в сторону. Потім різко розвернулася, і, крутнувшись на місці, описала мечем низьку дугу. Наставниця не чекала такого повороту, але встигла відскочити від меча, що просвистів зовсім поруч. Вона зрозуміла, що сильно недооцінила свою ученицю, і перейшла в жорстокий наступ. Нікатея відскочила вбік, і використовуючи інерцію руху, зробила сальто назад. Легко приземлившись, вона обрушила на наставницю карколомну комбінацію коротких ударів. Жриця похитнулася, намагаючись утриматися на ногах. Миттєво принцеса опинилася перед наставницею, готова завдати укол мечем. Жриця блискавично парирувала удар, і меч Нікатеї відлетів убік. За якусь мить жриця зрозуміла, що учениця зробила це навмисно, оскільки вільною рукою вона схопила її за зап'ястя, і відхилила меч в сторону. В другій руці принцеси блиснув кинджал, який вона приставила до горла наставниці. Остання не мала можливості ні захиститися, ні ухилитися.

- Мабуть, я вже старію, - розгнівано промовила жриця. - Зараз твоя молодість перемогла мене, в швидкості.

Але все ж таки, в глибині душі, вона раділа за свою ученицю.

У майбутньому вони довгі години проводили в тренуваннях. Тижні йшли за тижнями, місяці за місяцями. Вони билися до повної знемоги, а після короткого відпочинку знову поверталися до тренувального залу. Іноді до них приєднувалася Брита.

До п'ятого року навчання, у віці двадцяти років, Нікатея навчилася годинами стримувати атаки наставниці, і навіть переходила в напад, який часто закінчувався її перемогою. В ці моменти жриця відчувала справжню насолоду від майстерності своєї учениці. Вперше, за багато років, вона підготувала амазонку, яка була рівня їй у військовій майстерності.

І ніколи раніше, в цьому залі, не звучав одночасно дзвін мечів та веселий сміх. Тільки тепер наставниця помітила, якою високою та стрункою стала Нікатея. Молода та життєрадісна, вона випромінювала потоки позитивної енергії. Вона була на голову вища за більшість учениць, міцно складена та довгонога. Під її бронзовою шкірою грали сильні м'язи. Але силові вправи не зіпсували фігуру Нікатеї, а лише надали їй гнучкості та граціозності, властивої бойовим тигрицям. Тепер вона рухалася надто швидко, і без видимого зусилля.