*******

Цілий день вона водила мене по фортеці. Територією групами тинялися амазонки-учениці, з якимось похмурим зосередженим виглядом, обтяжені тяжкими думами та турботами. Іноді граційно пропливали випускниці, які ні на кого не звертали уваги. Повз нас пробігали молоді служниці, які несли кудись заставлені їжею таці, стоси білизни та рушників. Миготіли юні амазонки-учениці, які поспішали виконати свій обов'язок ще більш ревностно, ніж прості служниці. В цій метушні мені здалося, що Джина якимось чином намагалася створити в оточуючих враження, ніби принцеса відповідала за блиск її меча, ніби вона була моєю господинею. Вона була впевнена, що цей фарс у неї виходить. Особисто мене це тішило і смішило.

Джина провела мене по корпусах, показала великі зали для бойових тренувань, бібліотеку з тисячами полиць, де зберігалися наповнені премудрістю фоліанти. Стіни багатьох приміщень були обвішані такими старими картинами, що зображення ледве проглядалося на них. На деяких стінах були намальовані мисливські сцени, казкові звірі та епізоди військової історії імперії амазонок. Від цих багатовікових стін виходила якась дивна енергія, яка збуджувала уяву.

Потім Джина відвела мене до південної казарми, де була моя кімната-спальня. Як і в інших кімнатах, меблів в ній практично не було, якщо не рахувати грубого ліжка, столу, двох стільців та скрині.

- Ми тут живемо без комфорту, - з посмішкою сказала Джина. – Але ти ж не станеш заперечувати проти такої мебліровки? Деякі з нас прикрашають свої кімнати шкірами вбитих на полюванні звірів. Але це дозволено лише випускницям.

- Я до такого звикла змалку, - спокійно відповіла я, і додала з уколом. – Але мені здається, що тобі самій важко було звикнути до цього.

Джина подивилася на мене, хотіла щось сказати, але передумала. Потім промовила:

- Моя місія на сьогодні закінчена, я піду.

- Добре, до зустрічі.

В майбутньому ми стали з нею непоганими подругами.

«Тут я помру від нудьги», - думала я в перші дні навчання, слухаючи лекції старих амазонок. Можливо, інші учениці вміли краще вдавати захоплення цими старухами, озвучуючи свої схвальні емоції. В якусь мить я навіть подумала приєднатися до спільного хору захоплення, але стримала себе. Але в наступні дні школа виявилася не такою нудною, якою здалася спочатку. Головне, що можна було без обмежень користуватися чудовою імперською бібліотекою. І якщо не брати до уваги занудних лекцій, то інші заняття були, іноді, захоплюючими.

Особливо мене цікавила магічна наука. І відразу стало зрозуміло, що я набагато здатніша до магії, від своїх однокурсниць. Багато заклинань були схожі на ті, з якими мене в ранньому дитинстві познайомила Брона. Але якщо в дитинстві я творила магію, покладаючись лише на свій вроджений талант та швидкий розум, то тут все було по-іншому. Потрібно було освоювати важкі заклинання, які вимагали наполегливої праці та постійних тренувань. Особливо важко було викликати елементалії з нижніх рівнів реальності, і проникати в інші світи. Але це було дуже цікаво. Я розшукала в бібліотеці стародавній фоліант із заклинаннями, що утворювали вікна спостереження за іншими світами. Ці заклинання були неймовірно важкими, на межі можливостей, навіть для мене. Я з головою пішла в їхнє вивчення, і таки досягла результату. Я змогла побачити далеке майбутнє. Але в тому майбутньому я нічого не зрозуміла, і в подальшому припинила такі експерименти. Вони дуже виснажували, бо висмоктували психічну енергію.

Найбільшим задоволенням для мене було підкоряти диких птахів та звірів. Чесно кажучи, цим своїм умінням я насолоджувалася все своє подальше життя.

На заняттях з магії нам розповідали про трави та траволікування, про вміння відшукувати втрачені речі, прив'язувати до себе живі істоти, заклинаннями, і спрямовувати їх потрібним шляхом.

Особливо легко мені давалися всякі фокуси з ілюзіями. Мені здавалося, що я вмію це робити від народження, і треба було лише згадати, як це робиться.

- Всі магічні перетворення дуже схожі, – наставляла нас стара жриця, проводячи чергове заняття. - Дізнавшись одне, ти вже знаєш всі інші.

Вона поклала на долоню шматочок кварцового скла, і прошепотіла лише одне слово. Тепер на її долоні лежав діамант, що виблискував і переливався. Ще одне слово, і на долоні вже лежав шматочок мармуру.

- Це все ілюзія, яка дурить почуття, - промовила жриця. – Але цей шматочок кварцу є частиною світобудови, яка завжди перебуває в гармонії. Ніколи не займайтеся перетвореннями, якщо не знаєте їхніх наслідків, і ніколи не викликайте духів мертвих, без нагальної потреби. Цим ви порушуєте Велику Рівновагу. Ця сила дуже небезпечна, і цим часто грішать жреці Атлантиди. Запалена свічка неодмінно породжує тіні, а в руках дурня навіть дрібниця небезпечна. Перший закон магії: не бентеж світопорядок.

Жриця лукаво посміхнулася, і перетворила шматочок мармуру на пташку, яка випурхнула з її долоні.

Після таких занять я мріяла про те, що незабаром зможу карати ворогів природними стихіями, і перетворюватися на що завгодно, і в будь-кого. Але я глибоко помилялася, все виявилося зовсім не так, як мріялося.