Розділ 6

Кілька днів, після тих подій у підземеллі, я сильно хворіла. За цей час мені наснилося безліч різних снів, здебільшого моторошних. Тоді я прокидалася, і довго лежала в темряві, без сну, з розплющеними очима.

Одного ранку, через декілька днів, до мене заглянула Вагнеса. Вона увійшла до кімнати з радісно-розсіяним виглядом, ніби забрела до мене випадково.

- Ти, я чула, хворієш, - сказала вона, марно намагаючись придушити сміх, що рвався назовні. – А як ти опинилася в тому підземеллі, дурна сестричко? Вирішила пізнати дно нашого суспільства? Так треба було запитати мене, я б тобі розповіла. А може, навіть, щось би й показала…

- Я була готова зробити все що завгодно, аби не померти з нудьги, в цьому бабському царстві, - відповіла я. – Я ненавиджу це місто, тут надто холодно та бридко.

Вагнеса подивилася на Нікатею, похмуро та спокійно. Зараз вона її не розуміла, і їй здалося, що вона зовсім не знає своєї молодшої сестри. Хоча, десь глибоко в душі, вона була цілком з нею згодна.

- Всі діти – раби своєї уяви, і ти не виняток. Цей світ виявився несхожим на той, яким частувала тебе стара відьма? Я тебе розумію, і тепер тобі захочеться наплювати на її казки, і на її саму. Але таке тут життя.

- Життя? - з гіркотою запитала я. - І ти вважаєш це життям?

- Доводиться вважати, - відповіла Вагнеса. - І буде воно коротким чи довгим, все залежить від тебе. І судячи з шляху, на який ти ступила, воно довгим не виявиться. Одягайся, на нас чекає цариця.

- Важко тобі прийшлося, Нікатея? - запитала мати, коли ми увійшли до її кабінету. - Як там, у царстві моторошних тіней?

- Це такий жарт? - запитала я. - Що ти хочеш цим сказати?

- Я хочу сказати, що ти сунула свій писок туди, куди не слід було сувати, - гаркнула мати. - Ти недооцінила як себе, так і свою мужність. Твоя смерть могла засмутити мене.

Я насупилася, образилася, але все ж таки відповіла:

- Мертвим байдуже, кого вони засмутили. Я вчинила так, як вчинила. І я не збираюся вигадувати відмовки, мої справжні мотиви надто брутальні, щоб ти їх зрозуміла.

Безбарвні губи матері загорнулися в посмішку.

- Нікатея, в тебе не було іншого способу дізнатися про життя трущоб? Що, солодка ілюзія скінчилася? Цікавий ти здобула досвід?

- Була дуже приємна прогулянка, мамо, освіжаюча, - відповіла я. - Це був неперевершений досвід.

- От і чудово, - промовила цариця. – Тільки надалі попереджай мене про свої плани. Домовились?

- Домовились.

- Так, принцесою ти поки що не стала, - продовжила мати. - Вагнесо, треба щось робити з цим дівчиськом!

- Сьогодні про її подвиги судачать всі жриці, а завтра заговорить вся імперія, - сказала Вагнеса. - Настав час відправити її до школи.

«Що ж, – похмуро подумала я, – могло бути й гірше». Втрату свободи буде важко пережити, але мені завжди подобалося вчитися.

- Коли? – прямо запитала я.

- Враховуючи те, що твої шістнадцять вже позаду, завтра буде якраз, - відповіла цариця.

- Як накажеш, матінко, - погодилася я. – Завтра буду в школі.

- Послухай мене уважно, моя люба дитинко, - крижаним голосом промовила цариця. – В школі ти підкорятимешся тим же правилам, що й рядові учениці. І там ти станеш найкращою амазонкою, на славу імперії. В тебе попереду вільна ніч, повеселися гарненько.

- Повеселися гарненько! - передражнила я матір, виходячи з кабінету. – На її думку це, напевно, відрубати комусь голову або здерти шкіру з чоловіка.

Вагнеса, що йшла за мною, посміхнулася від цих слів.

- Навчися притримувати свій язичок, сестричко, - порадила вона. – Наставниці школи не надто обтяжені почуттям гумору, і їм до одного місця, що ти принцеса амазонок. Я це пройшла, і я це знаю.

Я кивнула на знак згоди.

Вагнеса якийсь час вивчаюче дивилася на мене, потім підійшла і поклала руку на плече.

- Ніка, я хочу, щоб свій перший урок ти отримала від мене. Йди за мною.

- Прямо зараз? - здивовано запитала я, оглядаючись на вікно, за яким була темрява.

- Звичайно, - посміхнулася Вагнеса. – Чудова ніч для навчання.

Я обережно кивнула.

- Кожна дія тягне за собою певний результат, - сказала сестра. - Я цьому навчилася і в житті, і в законах магії. Той, хто здатен передбачати наслідки своїх вчинків, досягає більшого. Ти не можеш змусити предмети літати довкола себе, магія так не працює, вона підкоряється фізичним законам. Коли ти щось штовхаєш, воно відлітає від тебе. Дія і протидія, причина і слідство. Розумієш?

- Не зовсім. До чого ця розмова?

- Пішли на балкон.

Ми піднялися на верхній балкон, який звисав над площею, десь на висоті тридцяти метрів.

- Сподіваюся, ти не боїшся висоти? – поцікавилася сестра. – Це було б дуже недоречно для принцеси амазонок.

- Я не боюся висоти, - відповіла я, стиснувши зуби. - Але мені якось не хочеться стрибати вниз.