Розділ 2

Історію нашого народження розповідають по-різному. Наша мати, цариця Людіна, народила нас у страшних душевних муках. Від пологів вона оговталася лише через півроку, але все одно була ще дуже слабкою. Це її сильно хвилювало, і вона весь час була в глибокому смутку. Найблагородніша і найвпливовіша з амазонок була роздратована своїм нинішнім станом, і частенько свою злість вона виливала на нас, своїх дітях. У цій своїй агресії вона розчинила всю свою материнську любов до нас, майже всю. Але незабаром вона остаточно одужала, і для нас, як і для всієї імперії, настали світлі часи.

В перші роки мати не виявляла до нас особливого інтересу – ні до мене, своєї дочки, ні до мого брата. Найімовірніше, вона просто ігнорувала факт нашого існування, і тому я невиразно пам'ятаю матір-царицю в ті ранні роки. Коли вона з'являлася в нашій кімнаті, то клала мою дитячу руку на рукоять свого меча, намагаючись визначити мою долю. Валіуса, мого брата-близнюка, вона взагалі ігнорувала, ніби його не було в кімнаті. Тому й вийшло так, що з матір'ю його взагалі не пов'язували родинні пута. Але ми з Валіусом були немов одне ціле, хоча сильно відрізнялися один від одного. І, як близнюки, були єдині духом і добре ладнали один з одним, були взаємоприв'язані та чутливі один до одного.

А ще ми володіли Даром. І дуже часто Валіус придушував мене своєю незрозумілою силою, яку навіть сам не усвідомлював. З ранніх років Валіус ставив Броні, нашій чаклунці-наставниці, занадто багато питань, і якщо не отримував відповіді, то поринав у глибокі роздуми.

Майже шість перших років Брона займалася турботами про нас. У суспільстві амазонок це було не так періодом виховання, як періодом ознайомленням з основними принципами та правилами життя.

У шість років нам з Валіусом вручили маленькі мечі та щити, і ми розпочали оволодіння бойовими мистецтвами. Моя старша сестра, Вагнеса, була вимогливим учителем, і ми частенько отримували стусани за своє пустощі.

Одного сонячного ранку цариця викликала до себе стару відьму Брону, і свою дочку Вагнесу, які займалися вихованням близнюків. У тронному залі також були вищі жриці імперії.

- Брона, я хочу, щоб ти сказала мені правду про мого сина, Валіуса, - раптом запитала Людіна. - Ти знаєш його краще за мене.

- Ну, тримається він загалом по-царськи, треба віддати йому належне. Трохи самозакоханий, але це в ньому дається взнаки кров імператорського роду Атлантиди…

- А ти знаєш, мамо, що зробили ці близнюки? – перебила відьму Вагнеса. – Вони надушили бойових тигриць парфумами, та підвісили їм дзвіночки. А ще нафарбували їм пазурі різнобарвним лаком. Сказали, що вони є шанувальниками краси.

Цариця спохмурніла, але стримати посмішки не змогла.

- І тигриці дозволили все це зробити з собою?

- Їм це не сподобалося, але вибору в них не було, окрім як отримати по писку.

Всі в залі вибухнули реготом, окрім Брони. Вона ніколи не сміялася в присутності людей.

- Цей гордий та запальний хлопчик росте дикуном, наче потужний бур'ян, - продовжила свою промову відьма. – Він рішучий, цілеспрямований і з сильним почуттям обов'язку. Обдарований і цікавий хлопчик, ковтає книги оберемками. Його дитячі знання не за роками титанічні, і мають дуже химерний характер. Його розповіді вражають навіть мою уяву, вони пронизані любов'ю до світу чудес.

- А коли пердить, то все довкола пахне трояндами? – уїдливо запитала цариця. - Ти дай мені відповідь, чи добре в нього серце? Наскільки він вдячний нам? Чи любитиме він, в майбутньому, нашу імперію?

- Ти знаєш пророцтво, царице? Коли сюди прийдуть Титани Атлантиди, найгірші кошмари здадуться тобі найніжнішими мріями!

- Ти хочеш сказати, що їх приведе сюди принц Атлантиди, Валіус?

- Яка різниця, хто їх сюди приведе, - відповіла Брона, з жалем у голосі.

Людіна обмінялася поглядами зі своїми жрицями, очі у яких заблищали від збудження. Цариця схвильовано спохмурніла.

- Все, хватить чесати язики і тішити свою уяву, - погрозливо промовила вона, розтягнувши губи в погрозливій посмішці, і крижаним поглядом накрила жриць. - Валіуса ніхто не чіпатиме, він буде жити!

- Я знаю точно, - продовжила Брона, - він матиме Силу, яку спрямовуватиме проти своїх ворогів. Я бачу, як блискавки з’являються на його заклик, і б'ють туди, куди він покаже. Стіни руйнуються під натиском його Легіону. Ось що бачу, і я цьому вірю...

У Великій Піраміді запанувала гробова мовчанка. Жрицям ця інформація не дуже сподобалася, і вони виглядали збудженими.

Відьма підійшла до цариці і прошепотіла:

- У твоїх жриць розум збентежився. Згадай, що ти не тільки цариця, а ще й мати…

З кожним словом відьми обличчя Людіни наливалося кров'ю, поки нарешті не стало багряним. Її тіло охопила хвиля жару, і вона закричала в істериці:

- Що ви задумали, старі суки! Валіус мій син, і його ніхто не чіпатиме. Якщо з ним щось трапиться, я вас усіх четвертую! Пішли геть звідси!

Зморщені жриці швидко звільнили зал, від гріха подалі. Їхній спритності, в ці хвилини, могли позаздрити навіть молоденькі амазонки.

- Приведи до мене близнюків, - звернулася цариця до Вагнеси владним голосом. – Вони граються в саду.