10

10

Зворотний шлях до Священної Гори після сутички з розвідниками Темної Безодні перетворився на важке, напружене випробування. Целестіан летів між батьками, але кожен помах крил тепер давався йому з помітним зусиллям. Нова рана на боці, хоч і затягнута цілющою ці матері, продовжувала пульсувати тупим, глибоким болем, наче нагадуючи про те, наскільки близько пройшла небезпека. Кров уже зупинилася, але м’язи були напружені, а ці всередині даньтяня текла нерівно, немов гірська річка після сильного камнепаду.

Вітер, який раніше здавався союзником, тепер відчувався зрадницьким. Він то допомагав легкими висхідними потоками, то раптово змінював напрямок, змушуючи Целестіана різко коригувати політ і витрачати останні сили. Хмари навколо стали густішими й темнішими, видимість помітно впала. Вдалині все ще чулися слабкі розкати грому. Залишки нещодавнього шторму не хотіли повністю заспокоюватися.

— Тримайся ближче до мене, — вкотре попередив Астралон, летячи трохи попереду. Його голос звучав напружено й утомлено. — Якщо відчуєш, що сили закінчуються, одразу кажи. Не ризикуй марно. Сьогодні ти вже зробив достатньо.

Селенарія летіла праворуч, практично притискаючись крилом до крила сина. Вона не переставала передавати йому теплі, заспокійливі хвилі своєї цілющої ці, намагаючись зняти втому та біль. На її лівому крилі виднівся темний опік від отруйної ці. Нагадування про той момент, коли вона закрила собою Целестіана.

— Ти занадто сильно виклався, — тихо сказала вона крізь вітер. — Твій даньтянь ще не готовий до таких тривалих боїв. Тобі потрібно більше часу на відновлення та зміцнення.

Целестіан зціпив зуби й продовжував летіти. Він не хотів бути тягарем. Не хотів, щоб батьки знову ризикували собою через нього. Усередині нього змішалися сором, злість на власну слабкість і пекуче бажання стати сильнішим. Сьогодні він вчергове побачив, наскільки безжальний світ за хмарами. Розвідники Темної Безодні не просто патрулювали кордон, вони явно щось шукали. Або когось.

— Батьку… — видихнув він крізь утому. — Ці розвідники… вони ж не просто так тут опинилися? Вони щось вистежували?

Астралон кілька митей мовчав, уважно оглядаючи небо й хмари навколо, перш ніж відповісти.

— Твоя правда. Вони зайшли занадто глибоко на нашу територію. Зазвичай розвідники Темної Безодні не ризикують так відкрито. Скоріш за все, вони шукали сліди або інформацію. Можливо, чутки про молодого талановитого дракона з вершини Священної Гори вже почали ширитися. А може, вони шукають щось конкретніше… прадавні артефакти або слабкі місця в нашому захисті. Ми обов’язково доповімо про це старійшинам. Потрібно посилити патрулювання східних кордонів.

Целестіан мовчки вбирав слова батька. Думка про те, що він сам міг стати причиною інтересу ворожого клану, змусила його даньтянь стиснутися від неприємного передчуття. Він не хотів бути слабкою ланкою, через яку клан опиняється в небезпеці.

Шлях назад здавався нескінченним. Кожен новий кілометр угору давався важче за попередній. Крила Целестіана почали тремтіти сильніше, висота поступово падала. Один особливо підступний бічний порив вітру ледь не збив його з курсу. Рана на боці прострелила гострим болем, і на секунду він утратив контроль над польотом.

Селенарія миттєво підставила своє крило, не даючи синові зірватися вниз.

— Все, досить, — твердо сказала вона. — Ми приземлимося на наступному зручному виступі. Ти вже на межі.

Астралон не став сперечатися. Вони спустилися на широкий кам’яний карніз, захищений від вітру високою скалою. Щойно лапи Целестіана торкнулися холодного каменю, ноги підкосилися, і він важко ліг на бік, важко дихаючи. Крила безсило опустилися, груди важко здималися.

Селенарія одразу почала заново обробляти його рану, передаючи ще більше цілющої ці. Її очі були сповнені тривоги й ніжності водночас.

— Ти сьогодні проявив справжню мужність, але тобі ще зарано так сильно викладатися, — прошепотіла вона, обережно зализуючи рану. — Твоє тіло поки не готове до довгих боїв і тривалих перельотів поспіль.

Астралон сів поруч у людській подобі. Його обличчя було серйозним, але в очах світилася глибока повага до сина.

— Ти не здався, навіть коли було важко. Це важливіше, ніж просто перемогти в бою. Але тепер ми знаємо напевно, що Темна Безодня проявляє підвищений інтерес до наших земель. І це не може бути випадковістю. Можливо, вони шукають щось конкретне… або когось.

Целестіан лежав, відчуваючи, як біль поступово відступає під дією материнської ці. Усередині нього розливалося нове, важке розуміння. Світ за хмарами був не лише красивим. Він був сповнений тіней, які могли в будь-який момент напасти. І ці тіні вже помітили його.

Вони провели на кам’яному карнизі досить довго. Вітер поступово вщухав, хмари навколо розсіювалися, відкриваючи все більше зоряного неба та яскравого світла дев’яти місяців. Целестіан лежав на холодному камені, важко дихаючи, поки Селенарія невтомно передавала йому свою цілющу ці. Тепла, ніжна енергія матері проникала глибоко в тіло, знімаючи втому, заліковуючи внутрішні пошкодження та заспокоюючи ці, що хаотично вирувала в даньтяні.

Біль у боці поступово переходив із гострого в тупий, ниючий. Новий сріблястий шрам поруч зі старим чітко виділявся на білій лусці. Целестіан дивився на нього й відчував дивну суміш гордості та тривоги. Кожен шрам тепер був не просто міткою, це була історія. Нагадування про те, що світ за хмарами не прощає слабкості.

Астралон сидів поруч у людській подобі, спираючись спиною на скелю. Його довге білосніжне волосся злегка ворушив вітер. Він мовчав, даючи синові час прийти до тями, але було видно, що в його голові крутиться безліч думок.

— Батьку… — нарешті тихо заговорив Целестіан, коли сили трохи повернулися. — Ці розвідники… ти сказав, що вони щось шукали. Що саме вони могли вистежувати на нашій території?

Астралон подивився на сина довгим, серйозним поглядом. Потім важко зітхнув.