7

7

Громовий Змій з’явився немов втілення самої люті Небесного Розлому. Його величезне тіло, завдовжки понад тридцять п’ять метрів, вигиналися з лякаючою швидкістю та грацією. Темно-синя, майже чорна луска була вкрита пульсуючими фіолетовими рунами, що спалахували в такт блискавкам. Очі горіли безумним, хижим фіолетовим вогнем. Від істоти виходила важка, гнітюча аура прадавньої, первісної сили, суміш лютої грозової ці та чогось по-справжньому небезпечного, що змушувало навіть повітря навколо тремтіти.

— Громовий Змій! — рявкнув Астралон, миттєво кидаючись уперед і закриваючи собою сина. — Тримайся позаду нас!

Перша атака Змія була блискавичною. Товстий, сліпучо-яскравий розряд зірвався з його тіла й ударив просто в Астралона. Величезний білий дракон устиг виставити перед собою бар’єр із крижаної ці, але сила удару була застрашливою. Пролунав оглушливий тріск, бар’єр лопнув, і Астралона відкинуло назад на кілька десятків метрів. Запах озону та обпаленої луски миттєво заповнив повітря.

Целестіан відчув, як усередині нього все стиснулося від жаху. Серце калатало так, ніби хотіло вирватися з грудей. Лапи тремтіли, крила налилися свинцевою важкістю після довгого польоту. Але він бачив, як Селенарія вже кинулася в бій, вивергаючи потоки крижаного дихання, намагаючись скувати рухи монстра.

Целестіан зрозумів: він не може просто висіти в повітрі. Смерть була зовсім поруч, і єдиним способом вижити було боротися.

Він почав діяти. Спрямовував свої нехай і слабкі поки що потоки крижаного дихання в очі змія, у зчленування крил, у пащу. Щоразу, коли він випускав ці, він відчував, як даньтянь працює на межі, як енергія тече тілом, обпалюючи меридіани, але даруючи силу.

Громовий Змій люто відбивався. Його блискавки били по Білих Драконах, залишаючи опіки на лусці. Один особливо потужний розряд пройшов зовсім близько від Целестіана, обпаливши край крила. Біль був гострим, але він не відступив.

У якийсь момент Змій різко розвернувся і знову хлєснув хвостом. Цього разу удар був спрямований прямо на Целестіана.

— Обережно! — закричала Селенарія.

Целестіан зреагував інстинктивно. Він склав крила і пірнув униз, пропускаючи смертельний удар над собою. Хвіст Змія пройшов у лічених метрах, розриваючи повітря з оглушливим свистом. Але від близького удару повітряною хвилею його сильно закрутило.

Світ перевернувся. Вітер підхопив його, потягнув убік. На кілька страшних секунд Целестіан утратив контроль.

Страх повернувся з новою силою. Але разом із ним прийшла холодна ясність.

«Не борись. Використовуй», — пролунав у голові голос батька.

Він перестав опиратися обертанню, дозволив вітру закрутити себе, а потім різко розправив крила і спрямував всю ці в потужний ривок. Його винесло з небезпечної зони, і він одразу випустив нове крижане дихання прямо в око Громовому Змію. Чудовисько заревло від болю.

Битва тривала. Блискавки, лід, ревіння, кров і лють змішалися в один яростний вихр під світлом дев’яти місяців, що ледь пробивалися крізь штормові хмари.

Битва досягла свого апогею. Шторм Небесного Розлому лютував із такою шаленістю, ніби саме небо вирішило стерти трьох Білих Драконів із лиця Луньтяня. Вітер завивав і рвав повітря на шматки, гостра крижана крупа шмагала по лусці, немов тисячі розпечених голок, а безперервні спалахи блискавок освітлювали хаос різким, сліпучим світлом. Громові гуркоти були настільки потужними, що від них вібрувало все тіло, а у вухах стояв безперервний дзвін.

Громовий Змій був у нестямі від люті. Його величезне тіло вигиналися блискавично, залишаючи за собою сліди фіолетових розрядів. Кожна його атака несла смерть: блискавки, здатні пробити навіть драконячу луску, отруйний грозовий сморід, що шипів і роз’їдав лід, та удари хвоста, кожен із яких міг переламати кістки дорослому дракону.

Астралон бився як справжній володар небес. Його могутнє крижане дихання стикалося з блискавками Змія, створюючи в повітрі вибухи пари та електрики. Кігті залишали глибокі рвані рани на темній лусці супротивника, а кожен помах його величезних крил створював такі сильні повітряні удари, що Змія відкидало вбік. Але навіть він зазнавав ушкоджень. Кілька глибоких опіків від блискавок уже чорніли на його білосніжній лусці.

Селенарія діяла тактично й граціозно, але водночас смертоносно. Вона кружляла навколо монстра, сковуючи його рухи крижаними путами й відволікаючи увагу від Астралона та сина.

Целестіан, попри втому й страх, що сковував лапи, намагався допомагати батькам. Він ловив моменти, коли Змій відкривався, і спрямовував свої крижані атаки у вразливі місця. Проте тварюка виявилася неймовірно живучою й досвідченою. У якийсь момент Змій різким, непередбачуваним рухом розірвав крижані кайдани, і його хвіст знову хлєснув у бік Целестіана.

Цього разу удар прийшовся не по дотичній.

Хвіст зачепив бік молодого драконяти з панцерною, нищівною силою. Луска тріснула, гострі шипи розірвали шкіру та м’язи. Гострий, обпалюючий біль пронизав усе єство. Целестіана відкинуло вбік, наче сухий листок. Світ закрутився перед очима. Кров, яскраво-срібляста на тлі білої луски, бризнула в повітря й миттєво замерзала від лютої холоднечі.

— ЦЕЛЕСТІАНЕ!!! — крик Селенарії розірвав навіть ревіння шторму. В ньому було стільки жаху та материнського болю, що у Целестіана на мить потемніло в очах.

Він падав. Вітер тягнув його вниз, у саму гущу шторму. Біль у боці був таким сильним, що він задихався й ледь міг зробити вдих. Але саме в цю мить щось усередині нього остаточно й безповоротно змінилося.

Він не дозволив собі здатися.

Зібравши останні краплі волі, Целестіан змусив ці вибухнути в даньтяні. Енергія хлинула меридіанами обпалюючим, нестримним потоком. Він різко розправив крила, зупиняючи падіння, і, незважаючи на дикий біль, випустив найпотужніше крижане дихання за все своє коротке життя. Потік концентрованого холоду вдарив Змія точно в пораненого око та шию.