6

6

Минуло ще кілька місяців після тих пам’ятних тренувань біля Дихання Небес. Час на Священній Горі плив по-своєму, повільно й велично, наче сама зоряна ці, що пульсувала в небесах Луньтяня. За ці місячні цикли Целестіан змінився сильніше, ніж могло здатися на перший погляд. Його тіло витягнулося, стало міцнішим і гармонійнішим: могутні лапи, широкі груди, довгі сильні крила, вкриті сліпучо-білою лускою, яка тепер переливалася під світлом дев’яти місяців легким сріблястим блиском. Але найважливіші зміни відбувалися глибоко всередині.

Ці більше не була для нього просто енергією, яку потрібно було жадібно поглинати й утримувати силою волі. Тепер вона стала ближчою, зрозумілішою, майже живою істотою. Він почав відчувати її рух навіть уві сні. М’яку, теплу течію меридіанами, тихий пульс у даньтяні, наче серце величезного небесного створіння, що поступово прокидалося в ньому. Іноді, лежачи в гнізді під крилом матері, він прокидався від того, що ці сама починала кружляти тілом, ніби запрошуючи до нового рівня пізнання.

Сьогоднішній ранок видався особливо вітряним і суворим. Потужні повітряні потоки з низьким, протяжним воєм проносилися між гострими, наче клинки, піками Священної Гори. Вони піднімали іскристу снігову куряву, створюючи в повітрі білі вихори.

— Чи готовий ти, Целестіане? — прогримів низький, розкотистий голос Астралона, від якого злегка здригнулися найближчі снігові карнизи.

— Готовий, батьку, — твердо відповів Целестіан, дивлячись просто в очі батькові. В його голосі вже не було дитячої невпевненості.

Вони злетіли одночасно. Троє Білих Драконів піднялися в повітря під акомпанемент виючого вітру. Спочатку політ йшов звичними широкими колами навколо вершини Священної Гори. Набір висоти, перевірка сил. Вітер бив люто, але Целестіан уже навчився «читати» його. Він спрямовував ці в крила, злегка змінював кут атаки, дозволяючи потужним потокам підхоплювати себе й нести вперед, заощаджуючи сили. Кожен рух ставав дедалі природнішим.

— Добре! Дуже добре! — схвально прогримів Астралон, роблячи широке коло поруч із сином. — Тепер униз. Слідуй точно за мною. Не відставай ні на крило. Сьогодні ти побачиш справжній Луньтянь.

Вони почали спуск.

Чим нижче вони занурювалися в товщу хмар, тим щільнішим і важчим ставало повітря. Хмари, які зверху здавалися м’яким білосніжним морем, тепер обволікали їх холодним, вологим туманом. Видимість різко впала. Крапельки вологи осідали на лусці, вітер змінив характер, став важчим, багатогранним, сповненим прихованих течій.

Целестіан відчував, як його ці реагує на ці зміни, пристосовуючись до нового тиску. Попереду величним силуетом розрізав туман Астралон, а трохи збоку, наче вірна тінь, летіла Селенарія. Серце молодого дракона калатало від збудження: він нарешті перетинав межу свого дитячого світу.

Безмежні зелені ліси простягалися до самого обрію, наче живе смарагдове море, прорізане сріблястими стрічками річок та блискучими дзеркалами озер. У деяких місцях хащі розступалися, відкриваючи величезні долини, де виднілися поселення, як драконячі, так і людські. Летючі острови, що трималися в повітрі завдяки прадавній силі масивів, повільно пливли в небесах, вкриті густою рослинністю та водоспадами, які зривалися вниз сяючими потоками й зникали в хмарах. Далекі гірські хребти височіли вдалині: одні були увінчані сніговими шапками, інші оповиті загадковим фіолетовим туманом, що явно приховував у собі небезпеку. Зграї величезних духовних птахів кружляли в небі, а в долинах можна було розгледіти гігантські силуети древніх звірів, що повільно брели своїми стежками.

Целестіан завис у повітрі, широко розплющивши очі. Його серце калатало так сильно, що, здавалося, ось-ось вирветься з грудей. Кожен вдих приносив нові, незвичні запахи: вологу землю, деревну смолу, квітучі рослини, далекий дим багать і ледь невловиму, важку ауру сили інших істот.

Астралон підлетів ближче, його величезні крила створювали потужні повітряні потоки.

— Це і є Луньтянь, сину, — прогримів він низьким, спокійним голосом. — Наша батьківщина. Те, що ти бачив із вершини Священної Гори, було лише крихітною частиною світу. Тепер ти відчуваєш його справжній подих.

Астралон почав пояснювати, як важливо підтримувати зв’язок зі своїм внутрішнім джерелом енергії під час тривалих польотів.

— Твій даньтянь, це твоє осереддя, — повчав він. — Це твій якір і твій захист. Зараз він ще маленький і слабкий, як у всіх молодих драконів. Але з часом він виросте. І тоді ти зможеш творити справжні дива.

Селенарія м’яко додала, летячи поруч:

— Саме тому ми так багато тренуємося. Не просто щоб літати швидше чи бити сильніше. А щоб твоя ці стала частиною тебе, а ти частиною світу. Коли енергія тече гармонійно, ти відчуваєш вітер не як ворога, а як союзника. Ти відчуваєш небезпеку ще до того, як вона з’явиться.

Целестіан мовчки вбирав кожне слово. Він спробував зосередитися на своєму даньтяні просто в польоті. І справді, там, унизу живота, він відчув теплу, пульсуючу кулю енергії. Зараз вона була невеликою, але живою. Ці повільно кружляла всередині нього, відгукуючись на його увагу.

Вони летіли далі. Астралон навмисно вів їх довгим шляхом, показуючи синові якомога більше. Вони пролітали над величезними озерами, в яких відбивалися всі дев’ять місяців, над прадавніми руїнами невідомої епохи, що поросли ліанами, над зграями перелітних духовних птахів. У якийсь момент вони спустилися майже до самих верхівок гігантських дерев. Целестіан відчув нові, густі аромати. Вологу землю, квіти, смолу, слабкий дим від далеких поселень.

Його крила вже починали втомлюватися, але він уперто продовжував летіти, жадібно вбираючи все навколо. У голові роїлися думки про велике майбутнє, яке чекало на нього там, за межами рідної гори.

Шлях назад, угору до Священної Гори, виявився куди суворішим випробуванням, ніж спуск. Висхідні повітряні потоки були потужними, але вкрай мінливими. Вітер то щосили штовхав їх угору, ніби допомагаючи, то раптово вщухав або змінював напрямок, створюючи небезпечні повітряні ями, що могли миттєво збити з курсу. Целестіан відчував, як із кожним помахом крил утома накопичується дедалі швидше. М’язи горіли вогнем, дихання ставало глибшим і важчим, а ці всередині даньтяня витрачалася значно швидше, ніж він устигав її поповнювати.