4

4

Після завершення циклу дихання Целестіан ще довго сидів непорушно, відчуваючи, як усередині нього повільно й велично циркулює свіжа, щойно поглинута зоряна ці. Вона нагадувала теплий сріблястий струмок, що прокладає собі шлях новими, ще не до кінця зміцнілими каналами його тіла. Кожен вдих приносив не просто кисень, він дарував життя, міць і те саме тихе, майже священне відчуття єдності з навколишнім простором.

Селенарія уважно спостерігала за сином. Її очі світилися ніжністю та не прихованою гордістю. Вона бачила, наскільки стрімко він прогресує. Більшість драконят у його віці заледве могли утримувати ці всередині тіла довше кількох митей, а Целестіан уже починав спрямовувати її усвідомлено, підкоряючи потік власній волі.

— Ти робиш успіхи швидше, ніж я очікувала, — м’яко промовила вона, і її голос був схожий на шелест вітру серед засніжених піків. — Але пам’ятай: швидкість, це не завжди благо. Сила без контролю здатна зруйнувати тебе зсередини, наче лід, що занадто швидко замерзає і розриває камінь.

Целестіан розплющив очі й подивився на матір. Його зіниці яскраво-блакитного кольору злегка пульсували від переповненої енергії.

— Я відчуваю її… — тихо відповів він. — Вона наче живий вогонь у мені. Теплий… але подекуди пекучий.

Селенарія ствердно кивнула, задоволена його щирістю.

— Добре, що ти вже відчуваєш цю різницю. Багато драконів витрачають десятиліття, перш ніж починають сприймати ці як окрему живу сутність.

У цей момент поруч із ними плавно приземлився Астралон. Його велична постать заступила світло одного з місяців. Він не став приймати людську подобу, залишаючись у формі могутнього білого дракона.

— Настав час випробувати твій потік у справі, — прогримів батько.

Він створив перед сином нову формацію, напівпрозору сферу, що мерехтіла сталевими відблисками. Целестіан зосередився. Він зібрав ці в правий коготь, відчуваючи, як енергія стає щільною та гарячою. Удар!

Сфера здригнулася, вкрилася мережею тріщин, але не розлетілася повністю. Від віддачі Целестіана злегка відкинуло назад, і він ледь втримав рівновагу на дзеркальному камінні. Астралон схвально хитнув головою.

— Непогано як для першого разу. Але ти був надто напруженим. Ці, це не груба сила тарана. Це потік. Ти маєш бути річкою, а не молотом.

Тренування тривало ще довго. Целестіан завдавав ударів знову і знову. З кожним разом його рухи ставали точнішими, а контроль витонченішим. Іноді він схибив, іноді удар виходив занадто слабким, а іноді надто різким, і тоді ці просто розсіювалася в повітрі марним сріблястим туманом.

Селенарія періодично поправляла його дихання, вказувала на правильну стійку та пояснювала, як розподіляти вагу тіла. Астралон натомість давав жорсткіші, практичні поради воїна, готуючи сина до суворих реалій життя.

У якийсь момент Целестіан відчув, що сили покидають його. Лапи почали злегка тремтіти, дихання стало уривчастим, а всередині даньтяня енергія завирувала безладно. Він безсило сів на холодний камінь, важко дихаючи. Астралон підійшов ближче й лагідно торкнувся його голови своїм великим носом.

— Стомлений?

— Трохи… — чесно зізнався малюк.

— Це нормально. Справжня міць приходить не лише від виснажливих тренувань, а й від уміння вчасно відпочити. Запам’ятай це, сину. Навіть Небеса мають свій час для спокою між циклами.

Вони провели разом ще деякий час, просто сидячи на краю майданчика й споглядаючи безкрає море хмар унизу. Целестіан відчував, як утома поступово відступає, лишаючи по собі відчуття глибинної сили та спокою.

Сонце повільно піднімалося над горизонтом, забарвлюючи край неба в ніжні золотаво-рожеві тони. На такій висоті світанок завжди був особливим: промені пробивалися крізь тонкі перисті хмари, відбивалися від засніжених піків і створювали враження, ніби весь світ припорошений тонким золотим пилом.

Целестіан усе ще сидів на холодному нефриті тренувального майданчика, намагаючись втихомирити бурхливу внутрішню ці. Його молоде тіло злегка тремтіло від напруги, луска на грудях і лапах була гарячою, а дихання частим і уривчастим. Він відчував, як енергія всередині нього метається, немов живий сріблястий потік, який ще не навчився текти спокійно й розважливо.

Селенарія підійшла ближче й лагідно обійняла його своїм крилом, передаючи власну теплу, заспокійливу енергію. Це було схоже на м’які обійми. Ніжні, турботливі й неймовірно приємні.

— Не намагайся втримати все силою, — тихо прошепотіла вона йому на вухо. — Ці, це не полонянка. Вона гостя. Ти маєш запрошувати її, а не загарбувати. Дихай повільно… глибше… дозволь їй самій знайти шлях.

Целестіан заплющив очі й спробував дослухатися до поради матері. Він зробив дуже повільний, глибокий вдих. Повітря, насичене зоряною ці, проникло в легені й розлилося тілом прохолодною хвилею. Цього разу він не намагався агресивно приборкувати енергію. Він просто відкрився їй. І потік відгукнувся: хаотичні сплески вщухли, перетворюючись на рівне, гармонійне сяйво.

Астралон, який досі мовчки спостерігав за сином, підійшов і почав показувати нові рухи. Це були основи бойового мистецтва клану Білого Дракона. Він вчив сина правильно концентрувати ці в момент удару, щоб той був не просто фізичним поштовхом, а підсиленим магічним імпульсом.

Целестіан повторював за батьком знову і знову. Іноді в нього виходило, удар ставав потужним, і повітря перед лапою злегка здригалося від напруги. Іноді ці розсіювалася завчасно, і рух виходив звичайним, слабким.

Селенарія в цей час пильно стежила за його станом, поправляла дихання й іноді м’яко зупиняла, коли бачила, що син занадто сильно виснажує себе.

— Не поспішай, — повторювала вона. — Твоє тіло, це храм. Не руйнуй його поспішністю.

До середини дня Целестіан уже помітно втомився. Його лапи тремтіли, крила злегка обвисли, а дихання стало важким. Проте в очах палав упертий вогник. Він не хотів зупинятися. Астралон помітив це і вирішив завершити тренування.