2

Перші години після народження стали для Целестіана нескінченним потоком нових, яскравих, а подекуди й приголомшливих відчуттів. Він відчував, як мати Селенарія обережно вилизує його луску своїм теплим язиком, змиваючи залишки навколоплідної рідини. Кожен цей дотик супроводжувався м’якою передачею ці. Ніжною, турботливою енергією, яка водночас заспокоювала й зміцнювала його крихітне тільце. Запах матері діяв на нього магічно: у ньому сплелися свіжість морозного повітря, аромат небесних трав і щось невловимо тепле, рідне.

Батько Астралон не відходив ні на крок. Він то залишався в людській подобі, то приймав свою справжню подобу велетенського, величного білого дракона з могутніми рогами та розкішною гривою, що розвівалася на вітрі. В обох обличчях від нього виходила стабільна, важка й надійна сила, яку Целестіан інстинктивно сприймав як абсолютний захист.

Маленький дракончик робив перші спроби рухатися. Спочатку він просто невпевнено переставляв лапи, звикаючи до ваги власного тіла. Виходило незграбно, кінцівки роз’їжджалися на гладенькому й холодному нефриті гнізда. Проте з кожною спробою рухи ставали дедалі впевненішими. Він уже починав розуміти, як правильно розподіляти вагу та використовувати хвост для балансу.

Трохи згодом він наважився на свою першу справжню спробу польоту.

Селенарія лагідно підштовхнула його крилом до самого краю гнізда. Целестіан розправив крила, і вітер, хоч і слабкий, миттєво підхопив їх. Він відчув, як ці всередині нього стрімко ринула в крила, наповнюючи перетинки неймовірною легкістю та силою. Перший помах, і він відірвався від поверхні на кілька метрів. Серце калатало мов шалене. Холодне повітря обдавало мордочку, і на мить він відчув солодкий захват, змішаний із легким переляком.

Політ тривав лише кілька митей. Вже за секунду він ніяково приземлився назад у гніздо, злегка зачепившись крилом за край нефритової плити. Але навіть ця коротка спроба залишила в ньому глибокий слід. Він усвідомив головне — небо належить йому.

Старійшини продовжували спостерігати. Великий Старійшина Елізіар кілька разів підходив ближче, пильно вивчаючи ауру дитини. Час від часу він випускав тонку нитку власної ці, яка м’яко торкалася Целестіана, перевіряючи чистоту його каналів і щільність енергії.

— Його меридіани вже почали формуватися ідеально, — тихо мовив він, звертаючись до Астралона та Селенарії. — Більшість драконят у такому віці ще насилу утримують ці всередині тіла. А цей… він уже інстинктивно спрямовує її. Це справжня рідкість.

Астралон кивнув, проте в його очах майнула тінь глибокої турботи.

— Надто яскраве світло може привернути непотрібну увагу, — тихо відповів він. — Ми маємо захистити його, доки він не зміцніє.

Селенарія мовчки погодилася, ще щільніше обійнявши сина крилом.

А Целестіан у цей час просто жив теперішнім моментом. Він відчував холод під лапами, тепло матері, присутність батька, зацікавлені та шанобливі погляди старійшин. Він чув тихий шелест вітру, далекий гул десь біля підніжжя гори й чітке биття власного серця. Світ навколо був величезним, холодним, прекрасним і сповненим таємниць.

І він тільки-но почав його пізнавати.

Дні, що настали після народження, плинули для Целестіана повільно, але кожен із них був сповнений глибокого змісту. Кожен ранок починався з особливого ритуалу. Ще до того, як перше з дев’яти сонць торкалося горизонту своїми золотавими променями, мати Селенарія м’яко будила його теплим подихом. Розплющуючи очі, Целестіан насамперед відчував густе, життєдайне повітря вершини. Кришталево чисте й настільки щільне від зоряної ці, що воно здавалося майже відчутним на дотик.

Селенарія вчила його першому й найважливішому мистецтву — диханню.

— Не просто вдихай повітря, сину, — промовляла вона мелодійним голосом, що вібрував у самій душі. — Відчувай саму суть ці. Дозволь їй увійти в тебе, очиститися в полум’ї твого серця і стати частиною твоєї плоті та духу.

Целестіан непорушно сидів на холодному нефритовому помості, заплющивши очі. Він зосереджено повторював кожну настанову матері. Спочатку енергія входила рвучко, викликаючи гостре, майже болісне поколювання в ще тонких і слабких меридіанах. Проте з кожним днем потік ставав дедалі плавнішим. Невдовзі він почав чітко відчувати, як срібляста енергія тече визначеними шляхами: від центру грудей вона спускалася до нижнього даньтяня, а звідти розходилася по всьому тілу, зміцнюючи кожну зв’язку, кожну кістку й надаючи лусці дзеркального блиску.

Батько Астралон здебільшого приходив у людській подобі. Йому подобалося бути поруч із сином на цьому етапі, коли зв'язок між ними був найбільш тонким. У цій подобі він міг підходити зовсім близько, обіймати маля й говорити спокійно, без громоподібної луни драконячого голосу, що здатна похитнути скелі.

Одного разу Астралон сів поруч із ним і тихо промовив: — Запам'ятай, Целестіане: справжня сила не в розмірі кігтів чи розмаху крил. Вона у твоїй здатності підкорити собі стихію, що вирує всередині.

Маленький дракон слухав його затамувавши подих, сприймаючи батьківські настанови на глибинному, майже інстинктивному рівні.

Після дихальних практик наставав час фізичного гартування. Селенарія вчила його майстерно володіти власним тілом: правильно бігати, стрибати по гострих скелях і зберігати рівновагу там, де інший би зірвався. Астралон показував, як використовувати хвіст як ідеальний балансир та як розподіляти вагу під час стрімких стрибків. Кожного разу, коли Целестіан падав, обдираючи лапи об каміння, він не видавав ні звуку. Він просто підводився, обтрушував сніг і пробував знову із ще більшою впертістю в очах.

До кінця першої луни він уже стрімко бігав по самому краю гнізда, здійснював високі стрибки й навіть навчився вправно планувати на невеликі відстані, ловлячи крилами висхідні потоки ці.

Старійшини продовжували спостерігати за ним, і в їхніх поглядах дедалі частіше прочитувалося здивування. Іноді вони приносили рідкісні кристали, що мерехтіли різнобарвними вогнями, і перевіряли реакцію Целестіана на різні типи енергій. Результати щоразу перевершували їхні найсміливіші очікування.