1

1

Холод на вершині Священної Гори Білого Неба був особливим. Він не просто обпікав шкіру, він проникав глибоко всередину, до самих кісток, і там перетворювався на дивне, майже приємне поколювання чистої енергії. Повітря було настільки насичене зоряною ці, що кожен подих відчувався як ковток крижаного срібного вина. Воно наповнювало легені, розтікалося тілом і змушувало кров пульсувати швидше.

Сьогоднішня ніч була однією з найзначущих за останні тисячі років. Дев'ять місяців вишикувалися в ідеальну сяючу дугу на чорному небі. Їхнє світло було настільки яскравим і густим, що весь сніг на вершині гори світився м'яким внутрішнім сріблом. Довгі тіні від велетенських драконячих тіл здавалися живими, а вітер, який зазвичай ревів тут без упину, сьогодні майже повністю вщух, він лише тихо шелестів між гострими скелями, наче теж затамував подих.

У центрі величезного священного гнізда, викладеного масивними плитами рідкісного небесного нефриту, лежало гігантське яйце. Його поверхня повільно переливалася м’яким сріблястим світлом, а тонкі прожилки на шкаралупі пульсували в такт битю серця всередині.

Навколо гнізда в глибокій, шанобливій мовчанці стояли старійшини клану Небесного Білого Дракона. Їхні масивні тіла створювали непорушну стіну з луски, рогів та прадавньої сили. Ніхто не рухався. Навіть дихання було ледь чутним.

Великий Старійшина Елізіар стояв ближче за всіх. Його луска вже набула благородного сивого відтінку, а величезні роги були вкриті давніми рунами. Раптом пролунав перший тихий тріск. Яйце почало розколюватися.

Зсередини пробилося чисте, сліпучо-біле світло. Тріщини повільно повзли поверхнею, видаючи тонкий мелодійний дзвін. З кожною миттю сяйво ставало яскравішим, а потоки ці навколо гнізда почали закручуватися у видимі сріблясті вихори. Усі завмерли.

Нарешті, з голосним і чистим кришталевим звуком яйце повністю розкрилося. З нього з’явилося маленьке драконятко. Його луска була досконалого сліпучо-білого кольору,  такою чистою та сяючою, що здавалася виточеною з самого серця місячного світла. Маленькі крила були ще вологими, але вже ідеально сформованими. Коли маля повільно розплющило очі, по всій вершині гори прокотився єдиний тихий видих.

Очі драконятка були глибокого небесно-блакитного кольору з тонким сріблястим світінням. У них вже в мить народження було щось прадавнє, спокійне і неймовірно глибоке. Тієї ж миті відгукнувся весь світ. Потоки зоряної ці закружляли у величезному шанобливому вихорі навколо новонародженого. Сніг почав повільно підійматися в повітря, а вітер вщух остаточно. Легке сріблясте сяйво огорнуло маленького дракона.

Великий Старійшина Елізіар повільно схилив голову і промовив низьким, могутнім голосом: — Целестіан… Нехай його ім’я буде Целестіан. Народжений під Дев'ятьма Місяцями. Білий, як сама чистота Небес.

Після того, як Великий Старійшина промовив ім'я, над вершиною Священної Гори зависла глибока, майже благоговійна тиша. Мати Целестіана, велична дракониця на ім'я Селенарія, повільно схилила свою витончену голову. Її сріблясто-біла луска м’яко мерехтіла у світлі дев’яти місяців. Вона обережно торкнулася носом маленького білого тільця сина. Її подих був теплим, зі злегка вловимим ароматом морозних трав і небесного нектару. Від цього дотику тілом новонародженого розлилася приємна хвиля тепла, що на мить прогнала крижаний холод вершини.

— Мій маленький Целестіане… — прошепотіла вона так тихо, що почули лише ті, хто стояв поруч. У її голосі переплелися безмежна ніжність, гордість і ледь помітна тривога матері, яка відчуває, що дала життя не просто дитині, а комусь значно величнішому.

Батько, могутній дракон Астралон, стояв трохи осторонь. Зараз він перебував у людській подобі: високий, широкоплечий воїн майже два метри на зріст, із довгим білосніжним волоссям, що спадало до самого пояса, та очима кольору холодного зимового неба. Його обличчя залишалося спокійним, проте в глибині погляду палав несамовитий батьківський вогонь. Він повільно підійшов ближче й обережно поклав велику долоню на голову сина. Навіть у людській подобі від нього виходила стримана, проте колосальна сила.

Целестіан уперше по-справжньому пізнавав навколишній світ. Він відчував холод снігу під ще слабкими лапами. Відчував теплий, заспокійливий подих матері та важку, але сповнену турботи долоню батька. Він відчував густу, живу зоряну ці, яка наповнювала повітря й проникала під кожну лусочку його тіла.

Кожен вдих давався йому легко. Енергія ці входила в нього природно, наче він займався цим усе життя. Вона текла крізь канали, що лише починали формуватися, м’яко зміцнюючи м’язи, кістки та внутрішні органи. Маленьке драконятко інстинктивно почало спрямовувати ці потоки, хоча ще зовсім не розуміло, що саме робить.

Великий Старійшина Елізіар підійшов ближче й уважно вгледівся в новонародженого. Його старі мудрі очі злегка прижмурилися.

— Чистота аури… неймовірна, — тихо промовив він. — Така білизна луски та подібна ясність ці в мить народження зустрічаються вкрай рідко. Хлопчик володіє вродженим талантом вищого рівня. Ми маємо надзвичайно уважно стежити за його зростанням.

Інші старійшини почали тихо перешіптуватися. Хтось говорив про майбутній розквіт клану, хтось висловлював стримані побоювання, адже надто яскравий талант часто притягує не лише славу, а й заздрість, підступні інтриги та небезпеку з боку інших могутніх кланів Луньтяня.

А маленький Целестіан тим часом намагався звестися на лапи. Спочатку в нього нічого не виходило, кінцівки тремтіли й роз'їжджалися на гладенькому нефриті. Проте після кількох спроб він усе ж зміг утримати рівновагу. Потім повільно, невпевнено розправив свої крильця. Легкий порив вітру підхопив його, і на мить він відчув, як ці підтримує його вагу, даруючи солодке відчуття легкості та свободи.

Це було перше справжнє відчуття польоту в його житті. Він ще не знав, що цей момент стане лише одним із багатьох доленосних кроків на його довгому й тернистому шляху.