Вікно будинку, у якому тимчасово проживало троє чужаків, виходило на безкраї простори цього незвичайного місця. Теса вдивлялася у горизонт, нарешті, насолоджуючись красою природи, яка їх оточує зараз. Біля неї на ліжку сидів Радим про щось замислившись. Демид крокував просторою кімнатою, чекаючи нової звістки.
- Здається звідси видно ту гору, де знаходиться вихід у наше місто, - раптово промовила Теса.
- Тобі здається, ми занадто далеко. Тим паче мосту немає, - без будь-якої надії промовив Радим, - я не уявляю як ми звідси виберемося.
- Нас переселили в цей будинок, отже Веда посприяла цьому. Вона не залишить нас на призволяще - міркував Демид, - можливо ми потрапимо додому.
- А якщо не відпустять? - Радим був засмучений, - можливо ми переїхали у кращі умови, бо якраз то звідси нас не випустять?
- Головне, що з нами все добре, - продовжував Демид, - скоро все вирішиться, я вірю Веді, - їм трьом нічого не залишалося робити окрім як чекати і сподіватися, що їх таки повернуть додому.