***

Вже вкотре за короткий час Веда стояла перед дверима зали суду. Вагаючись, чи вірна у своїх здогадках, чи все робить правильно, віддаючи Рубін практично у руки Нізамові? Та шляху назад не було, вона все вирішила і зможе завадити Нізамові втілити свої плани щодо Агарду і подальшій ескалації Землі. 

- Ходімо, чи ти збираюся говорити крізь двері? - Нервово спитав Терон. 

"Дивно, чого б це тобі нервувати?" - подумки спитала Веда, але вголос не промовила ні слова, просто увійшла слідом за Тероном. 

В залі суду на них вже чекали. На цей раз крім самого судді були присутні його помічники, радники і звичайно Нізам. Він не міг пропустити такої події, все ж знайшовся артефакт який по-праву належить йому. 

Веда роззирнулася, кинувши погляд на всіх, зняла наплічник, але не поспішала її віддавати. 

- Добре, що ти дотрималася свого слова, - нарешті заговорив суддя, пильно придивляючись на сумку у руках Веди, - ми також почали виконувати свою обіцянку. Твої друзі у безпеці, їм нічого не загрожує. Зараз вони звикають до умов які ми їм надали, звичайно у межах фортеці. Щодо тебе, то ти будеш позбавлена свого статусу помічника і проживатимеш зі своїми знайомими. Звичайно,  без роботи ви сидіти не будете. 

- Досить цих сентиментів, віддай Рубін, він мій, - з нетерпінням вигукнув Нізам. 

Веда тільки й чекала коли до неї підійдуть щоб забрати камінь. Вона знала, що без усяких сумнівів Рубін віддадуть йому, Нізамові. Веда сподівалася, що не надовго, варто їй лишень потрапити до гробниці Аміда, де вона зможе доказати його вбивство.

Ось, що пропустила Веда коли їй повідомили про смерть наставника. Тільки в темниці, коли залишилася на одиниці, вона почала замислюватись, що все не так просто і смерть Аміда не випадкова. Та зараз головне знайти докази. 

"Треба діяти холоднокровно й не видавати свої емоції, якби я не принесла камінь, то просиділа б за гратами невідомо скільки часу і навряд чи з мене була б якась користь. Я не могла ризикувати своїми друзями, вони ні в чому не винні, " - Веда подумки аналізували обставини які склалися. 

Всі дивилися на неї в очікуванні, коли вона дістане ту цінну річ заради якої вони тут вкотре зібралися. Чи не обдурює їх знов? 

Веда не поспішала, немов би щось відчуваючи, відтягувала час демонстрації Рубіна. Від думок її відволікли повільні кроки, що чулися за дверима. Всі без винятку перевели погляд на двері, в очікуванні того хто їх відкриє. 

- Певно щось сталося, - Нізам був здивований як і інші, - ніхто не став би турбувати нас даремно. 

Ще хвилина тиші і почувся скрип дверей, вони почали повільно відкриватися. Всі замерли від очікування. Очі присутніх зробилися круглими від здивування, коли вони побачили, хто увійшов до зали. 

Нізам піднявся зі свого місця, але більше ворухнутися він не міг. 

- Я ж бачив тебе мертвим і був присутнім на твоєму похованні, - ледве вимовив Нізам. 

- Так, я живий, а ти певно гадав, що зі мною все покінчено? - в залі суду було настільки тихо, що голос Аміда відбився ехом.