***

Веда дивилася скоса на Терона, поки вони чекали на охоронців які мали їх супроводжувати. 

"Швидко ти повернувся на вимогу судді." - Веда не хотіла йти за Рубіном разом із Тероном, але це була умова радників. За весь короткий час протистояння з Тероном, вона не розуміла, чому він підписався на божевільні задуми свого наставника. Адже одне діло бути вірним, а інше, коли ти погоджуєшся на війну з не однією сотнею жертв. Веда перевела погляд на двох наглядачів які вже були на місці. 

- Вам щось потрібно з собою в дорогу? - спитав суддя на якого Веда вже не звертала уваги, але відповіла. 

- Так, трохи вогню щоб освітити дорогу, сумку і було б не погано повернути мою підвіску. 

Терон здивовано подивився на Веду, певно він дійсно помилявся щодо схованки Рубіну. 

- Ви не вибагливі. Добре, все буде у охоронців, але підвіску я вам не біцяю, можете йти. 

Всі четверо вийшли із зали суду. Один з охоронців пішов по ліхтар і наплічник. Невдовзі повернувся. Підвіску Веді так і не віддали. Вона була збентежена, адже не збиралася використовувати ключ задля втечі, просто так вона відчувала себе спокійніше, чи навіть впевненіше. Та й двері у лабиринт треба було відкрити.

- Де ти його сховала? - нарешті  наважився спитати Терон. 

- Можу запевнити, що не там де ти збирався його шукати. 

- Зізнавайся, де саме? - Терон не міг вгамуватися. 

- Ти гадаєш, що я розповім тобі про сховок раніше ніж ми туди дійдемо? - Веда звернула до площі з фонтаном у у центрі, зовсім у протилежний бік від того місця, де збирався шукати Терон. 

Вони йшли до головної будівлі, де мешкав, і звідки віддавав свої накази володар. Тепер сюди мав переїхати один з його синів, успадкувавши посаду батька, та за дивних обставин залишився тільки Нізам, тож по-праву це його помешкання. Під спорудою розташовувався лабиринт, який вів до схованки артефакту. 

Веда зупинилася перед великими дерев'яними дверима, які були прикрашені вирізьбленим орнаментом. Як завжди біля дверей стояли троє охоронців. Двері були настільки важкі і масивні, що одна людина не змогла б їх відкрити. 

Терон взяв ініціативу у свої руки і підійшов до одного з охоронців, щось сказав йому пошепки і той одразу почав виконувати доручення. Двері почали рухатися, всі троє приклали чимало зусиль щоб ті відкрилися.

"Добре, що у вечір "викрадення" Рубіну, Амід завітав до свого батька і я цим змогла скористатися, бо інакше не відкрила б їх."

- Я відправив його до Нізама щоб він попередив про наш прихід і те, що ми спустимося униз. 

- Хіба він має право тут знаходитися, взагалі я не бачу сенсу перед ним звітувати, він ще не володар, - Веда аж закипала від почутого, яке він має право тут бути, його місце у в'язниці. 

- Немає, але кого як не його виберуть. Залишився тільки Нізам, а як тобі відомо правління передається до спадкоємців і нікому іншому. У будівлі він у справах, тож не турбуйся він тут тимчасово, поки що. 

Веда хотіла щось сказати, та повернувся охоронець кивнувши на знак згоди і пропустив їх усередину. Нізам не міг не погодитися, адже йому впершу чергу потрібен Рубін. 

Охоронець у якого був ліхтар пішо першим, Веда пішла наступною, тепер вона всім керувала, за ними рухався Терон, і останнім йшов ще один охоронець. Вона йшла знайомими коридорами білі стіни прикрашені картинами, барельєфами. Й двері у бібліотеку, що знов постали перед нею.

- Твій ключ я так розумію тобі не повернули, використаємо мій, але в руки я тобі його не дам. 

- Наче я сподівалася. Це ж гарантія того, що я не втечу. Мені не раз це говорили за сьогоднішні день. 

- Та й не тільки це, ще твої друзі тут не забувай, - Терон насолоджувався кожним словом яке промовляв, - але ти можеш їх залишити, тим паче знаєш  їх не довго. 

- Я не зрадниця, хоч і знаю їх короткий час. А тепер, якщо твоя ласка відкрий двері. 

Пройшовши повз стелажі з книгами, Терон без вагань підійшов до дверей і дістав з кишені вже знайомий ключ. Обережно вставив у замок і прокрутив, почулося клацання, цей звук вказував на те, що двері відкрилися. 

Ліхтар уже горів, охоронець був готовий зайти першим, але Веда простягнулася руку, йому нічого не залишалося як віддати його і пропустити даму вперед. Адже тільки їй відомо де камінь. 

Як і декілька днів тому, у темряві з'явилося мерехтіння світла, тільки за інших умов. Веда знов спускался цим лабиринтом, за нею йшли ще троє. Відчувалася наймовірно висока напруга в повітрі. За інших обставин Терон і Веда вели б себе по-іншому, але зараз вони були стримані, як ніколи. Веді здалося це дивним, та вона вирішила не акцентувати на цьому увагу. Зараз у неї інша мета. 

Йти до місця призначення було не довго, за цей час ніхто не промовив ні слова. Перед сходами Веда раптово зупинилася. Це було так миттєво, що охоронець, який йшов позаду, ледь не збив з ніг Терона. 

- Чому ти зупинилася, ми прийшли? - сердито спитав Терон. 

- Далі я піду сама, - впевнено відповіла Веда.