***

Камера Веди знаходилася у тунелях під судовою залою. У Агарді вважалося суровим покаранням тримати в'язня у темній камері, відбираючи у нього можливість постійного знаходження під незгасаючим сонцем. Це додатковий тиск на людину, яка купається у світлі дня. 

Веда сиділа у цілковитій тиші і темряві, тільки свічка освітлювала лист бумаги на столі, на випадок якщо в'язень зламається і захоче написати щиросердне зізнання. Надовго у підземеллі ніхто не затримувався, навіть охорона змінювалася щогодини. 

Веда чекала, що до неї ось-ось спуститься суддя, чи хтось з його помічників. Вона прислухалася до кожного шороху. 

"Чому  так довго нікого немає? Навряд їх не зацікавить розмова про схованку артефакту." - у Веди у голові крутилися різні думки. Їй здавалося, що пройшла ціла вічність, а насправді декілька хвилин. Раптом почулися кроки, які наближалися до неї. З'явилося світло ліхтаря, охоронець без єдиного слова поставив стілець біля грат і пішов. Хтось підійшов і сів на нього. Веда також взяла свій стілець і сіла навпроти свого відвідувача. Світло одразу показало обличчя судді. 

"І навіщо ця таємничість?" - Веді не подобалося коли з нею гралися. 

- Мені здається ти марнуєш мій час, - без особливих церемоній проговорив суддя. 

- Для початку хай вони підуть, я все одно за гратами і тікати не збираюсь, вбивати вас тим паче. Я хочу розповісти дещо важливе й укласти угоду, - Веда не звернула увагу на слова судді. 

Він розумів, що Веда його не обдурює, немає сенсу, тому відправив охоронців до виходу. 

- Ти зараз не у дуже складному становищі, щоб висувати свої вимоги. 

- Ви також, - Веда набрался сміливості, щоб суддя відчув всю важливість того, що вона говорить. 

- Чи не занадто самовпевнено? 

- Я це говорю до того, що Терон не знає де схований Рубін, він вам його не принесе. Без мене ви його не знайдете, а я хочу бути впевнена у своїй безпеці, і у безпеці своїх друзів. Тож іншого виходу у вас немає окрім як вислухати мене і погодитися умови, які я вам пропоную, - Веда говорила спокійно і була задоволена собою. Хоча у глибині душі страшенно нервувала. 

- Я тебе уважно слухаю, - більш стримано промовив суддя, знаючи що дітися йому немає куди. Можливо Веда права, і без неї Рубін їм не знайти.

- Добре, що ви погодилися. Отже, перш ніж я покажу, де сховала камінь, я хочу впевнитися, що з моїми друзями все буде добре і їх відпустять, я особисто виведу їх. Друге, мене не вбють, чи запрторять за грати відразу, як я віддам Рубін. І третє, я хочу відвідати поховальню свого наставника, ви розповісте як він помер. 

Суддя уважно вислухав вимоги які висувала йому Веда. Адже Терон дійсно міг не знайти камінь, помилятися у своїх припущеннях. 

- Я гарантую тобі, що твої друзі матимуть комфортне перебування і почуватиметься як гості, а не в'язні. Хоч ти й заслуговуєш покарання за викрадення цінного артефакту, але і тобі я гарантую безпеку після того як ти принесеш Рубін. Щодо третьої вимоги, то я виконаю її після твого повернення. Ти зможеш довідатися як помер Амід і попрощатися з ним. Це буде твій стимул зробити усе правильно і  гарантія того, що ти мене не обдуриш.

- Ви вмієте домовлятися, щоб і себе не образити, та я погоджуюся. 

- Варто, відведіть підсудну до судової зали, - двоє вартових миттю виконали наказ, - там ми все засвідчимо. 

Веда вже майже прийшла до тями. Від її розгубленості не залишилося й сліду. Вона навіть уявити не могла, що скасує дану собі обіцянку не показувати схованку. Та потрібно ризикувати, Веда знала, що інакше не врятує ні себе, ні друзів. Тепер її друзі у безпеці, вона також, а отже у майбутньому зможе протистояти Нізамові. Ось основна мотивація даного вчинку. Та все ж їй не давала спокій смерть Аміда, щось тут не так. Але Веда вирішила у всьому розібратися по-черзі. Всьому свій час.