***

Двері зали суду зачинилися за спинами Демида, Теси і Радима. Троє охоронців вивели їх з будівлі. 

- Ти знайшов те, що хотів? - невдоволено спитав Радим.

- Так, але я не хотів наражати нас на небезпеку. 

- Гадав тебе тут зустрінуть з відкритими обіймами? Ми чужаки з поверхні. 

- Годі вам сваритися. Краще подумайте, куди нас ведуть? - Теса втрутилася у розмову. Хлопці відразу замовкли. - Ми вже й так тут у Агард. Пів справи зроблено. Нам треба вирішити, що робити далі. Як вибратися звідси.

- Мені здається вибору у нас немає. Ми йдемо у в'язницю з трьома охоронцями, від яких втекти навряд чи вдасться, - Радим озирнувся на охоронців, - а якщо таке й трапиться, ми втечемо, то ключа у нас немає щоб відчинити двері. 

- Так, але думати про подальші дії нам не заборонили. 

- Що тут думати, ми у пастці. 

Охоронці вже майже привели ув'язнених до тимчасового місця перебування, поки ті троє сперечалися між собою. 

Врешті всі стихли, розуміючи, що нічого зробити не можуть. Все може виправити Веда, якій вони повірили без усяких сумнівів. 

Демид почав роздивлятися, як йому здалося, дивні будівлі. Всі вони одного кольору, білого, але зовсім різні за формами. Складалося таке враження, наче хтось рівно пороскладав великі геометричні фігури. Біля однієї з таких вони й зупинилися. Довга двоповерхова будівля, вже звичного білого кольору. Але вирізняла її одна деталь, майже повна відсутність вікон.

- Це дуже дивно, - Радим був спантеличений, - сподіваюся нас не закриють у кімнаті без вікон. 

Ніхто не відповів.

Увійшовши в середину, вони побачили довгий коридор з дверима по обидва боки. Охоронець пішов до віддалених дверей. 

- Вам сюди, - він наказав їм увійти. 

Всі троє беззаперечно зайшли у кімнату. За ними відразу зачинили двері на замок. 

Кімната була простора, але у ній майже нічого не було. Ліжко під стіною, два стільці і пустий стіл. 

- Як я і підозрював, вікна відсутні. 

- Це для того щоб... 

- Ми з'їхали з глузду, - Радим не дав договорити Демидові. 

- Пропоную сісти і заспокоїтися. Якби вони хотіли зробити щось лихе, вже б це зробили. Тут ми у безпеці, хоч у це важко повірити. Я гадаю, таким чином вони хочуть натиснути на нас, щоб ми розповіли їм про можливий сховок того артефакту, який вони шукають. 

- Скоріше на Веду, нам про нього нічого не відомо. Тож користі з нас ніякої. 

У кімнаті настала тиша. Кожен думав про те як їм вибратися. 

- Ми всі троє разом це вже добре, - раптом промовила Теса, - нас могли закрити у різних кімнатах. 

- Ти права. Отже, вони не вважають нас небезпечними, - Радим глянув на Демида. 

- Зробити ми нічого не можемо, поки що. Гадаю Веда все-таки нам допоможе. 

- Залишається чекати.