***

Веда стояла напроти входу  у фортецю де вже чекали радники, одягнуті у чорні мантії в знак траурних подій. Пройти залишалося зовсім мало, кам’яний міст над урвищем. 

У Веди в голові й досі лунали слова, які вона почула з розмови.

- Що трапилося? – спитав командир, - чому на шпилях два чорних стяги?

- Володар помер. - Витримавши паузу, охоронець продовжив, - і його молодший син Амід. Радники вже чекають на вас.

Чи мало тепер сенс те, що Веда виконала доручення Аміда? Цього вона вже не знала. Залишалося тільки чекати, що вирішить рада. Чи хтось з них їй повірить? Навіщо вона ризикувала Демидом і його друзями? У голові крутилося безліч запитань.

Веді хотілося вирватися з рук охоронця який тримав її і підбігти до радників щоб дізнатися всі деталі подій які трапилися за її відсутності. Але стримала себе, адже ігри скінчилися, все набагато гірше ніж вона могла собі уявити. Зрештою її навіть можуть не слухати, а відразу відправити за грати. І є за, що. По-перше, вона  вкрала Рубін. Чому? Її можуть і не спитати. По-друге, привела незнайомців згори, що категорично заборонено. Тепер все кардинально змінилося. Її слово проти Нізамового слова. Кому повірять? 

Командир першим пішов на зустріч радникам. Вони щось між собою переговорили, і він віддав наказ всіх провести до судової зали. Веда вже не витримала і викрикнула.

- Ви хоч би поцікавилися, чому я виходила на поверхню, чому мене переслідував Терон?

- У вас буде час все розповісти, і дам вам одну пораду, будьте більш стриманою, ваші викрики не принесуть користі, бо фортуна не на вашому боці.

До цієї миті троє гостей не сприймали події які відбувалися як небезпеку, лише милувалися краєвидами, і дивувалися тваринам яких помічали між дерев. Вони вважали, що боятися нічого, адже Веда розповість все і її зрозуміють, а їх в свою чергу відпустять. Та вони помилилися. Всіх п’ятьох повели до зали суду.

Вони пройшли повз охоронців які стояли біля велетенських дверей, поряд з якими люди здавалися зовсім малими. Далі перед ними відкрились будівлі великі, малі, різних геометричних форм, але всі вони були білі. Посеред площі яку вони перетинали стояв фонтан. У самому центрі вирізьблені фігури людей які виливали воду з кухлів. Все побачене вражало гостей Агарду.

У різних кутках цієї площі ходили люди,  вони мали чорні елементи одягу, було одразу зрозуміло, що всі схвильовані і засмучені смертю володаря та його сина.

- Я, звичайно уявляв собі яким має бути Агард, але те, що  побачив перевершило всі мої сподівання. 

- Ти не бачив навіть третини, - пошепки промовила Веда. 

Веда обожнювала архітектуру Агарду, насолоджувалася сонячним промінням у садах, часто прогулювалася у найпотаємних закутках материку. Вона хотіла показати всю красу і незвичайність свого світу про яку люди з поверхні навіть не здогадувалися. У легенді і натяку немає про будівлі, краєвиди і побуд мешканців Агарду. Але зараз їй треба подбати про безпеку тих кого вона так легковажно сюди привела.

Веда озирнулася щоб заспокоїти Демида, Тесу і Радима натомість її погляд зупинився на Теронові який йшов останній. Він спостерігав за нею. Знову ця посмішка. Веда стиснула кулаки, були б зараз при ній її кінжали. Вона відчула у собі стільки сили, що вирвалася від охоронця і побігла до Терона, ніхто не міг її зупинити. Веда накинулася на нього і повалила на землю. 

- Ти щось знаєш. Відповідай, - але Терон мовчав, він не збирався нічого говорити Веді, немов щось очікував.

Двоє охоронці почали її відтягувати. Та вона вчепилася і не відпускала. 

- Вгамуйся,  ти робиш ще гірше собі і своїм друзям. 

Чомусь ці слова привели Веду до тями. Вона залишила Терона у спокої.

Дійшовши до пункту призначення, перед затриманими постала ще одна скульптура трохи менша ніж фонтан. Це були ваги підвішені на колоні, символ правосуддя, а за скульптурою стояла будівля, як і всі споруди цього міста не схожа на жодну. Білі колони підпирали її до самого даху. Панорамні вікна на всю висоту будівлі, крізь які було видно людей, що там працювали. Веда і Терон не раз були тут, але при інших обставинах.

Двері були відчинені. Всі зайшли всередину, коридором їх повели до головної зали. Там вже сиділи судді, радники і, звичайно Нізам. Веда опустила голову, дивлячись собі під ноги, пішла до того місця куди її повели охоронці. Вона не могла повірити, що Амід помер. Все, що вона зробила за для порятунку підземного світу, і не тільки, виявилося марним. Шлях Нізама до влади тепер відкритий.

- Як я бачу обвинувачуваних навіть більше ніж ми очікували, - промовив головний суддя.

- Ці троє ззовні, - відповів командир.

- Як ви сюди потрапили? – спитав суддя, але ніхто з трьох не промовив ні слова.

- Вони зайшли сюди з Ведою і Тероном. До речі ось сумка Веди, я підозрюю що там Рубін.

- Ми все перевіримо.

Командир вирішив просто зараз перевірити сумку. Він обережно почав розщібати сумку, та коли відкрив її, то всі помітили здивування на його обличчі.

- Його немає. Це звичайний камінець.