***

У місті, звідки відправилися "туристи", розпочався новий день. Де-не-де чувся гомін людей, які вже попрокидалися. Хтось кудись поспішав, хтось з кимось свариться, а третій намагається їх примирити. День не обіцяв нічого особливого, все як завжди, звичні турботи. Але було одне місце, де напруга зростала з кожною хвилиною, хоч ніхто не показував цього. 

У темряві печери було тихо,  тільки виднівся вогник і чулися кроки. Веда все ще йшла попереду, адже знала цю стежку, навіть з таким освітленням як тепер. Бо ж тікала вона у суцільні темряві. За нею йшла Теса, роздивляючись хоча б те, що хоч трохи виднілося у світлі вогню. Ідея піти під землю у буквальному сенсі їй була не до вподоби, але вона не хотіла сперечатися, та й цікавість взяла гору. 

Вони рухалися значно повільніше ніж розраховувала Веда. Радим і Демид вели Терона, який йшов не охоче. 

- А, що це попереду, світло, це вихід? - спитала Теса, вдивляючись у проміння світла. 

- Ні, це невеликий райський куточок  поміж темряви. 

- Ти про що? - спитав Радим. 

- Зараз побачиш, ми майже дійшли. 

Теса відчула тепле повітря яке вдарило їй в обличчя. Щось торкнулося її ноги, вона скрикнула, але відразу стихла і заспокоївся, бо зрозуміла, що це трава. 

Нарешті вони дійшли до місця, де з поміж темряви пробивалися промінчики світла і квіти, що тягнулися вгору своїми пелюстками. 

- Неймовірно, посеред печери зелений острівець, - Радимовому здивуванню не було меж. Вони ще не дійшли до Агарду, а цей світ вже його дивував.

- Як таке можливо?  - коротко спитав Демид. 

- Ось бачиш у горі отвір, - Веда показала рукою догори, - через нього сюди потрапляє світло та й насіння теж, а тут у свою чергу вогко. Саме так утворилася ця галявина. Що найголовніше це проміння не від вашого сонця, а нашого. До речі, за цією галявиною двері які ведуть у Агард. 

Демид присів на камінь, що лежав поряд і торкнувся рукою трави, яка сховалася тут від зайвих очей. 

- Можемо трохи відпочити, - запропонувала Веда. 

Ніхто не заперечив, всі втомилися від крутого спуску, і темряви у якій йшли весь час. 

Радим приліг на траву біля Демида і закрив очі. 

- Ти певно до цих пір не віриш у підземний світ, - Демид звернувся до Радима, - ми майже до нього дійшли. 

- Я гадав ми пограємося у "пошук скарбів", нічого не знайдемо і ти заспокоїшся. Але все обернулся зовсім по-іншому. Хоч як би не було страшно, ми спускаємося, і скоро дійдемо до Агарду. Я сподіваюся там будемо у безпеці. Бо мене насторожили розповіді Терона. Якщо він правий і Веду шукають. Що буде з нами, якщо її дійсно спіймають без будь яких пояснень? Ти ж чув, що приводити когось у їх світ заборонено. 

Теса не чула розмову хлопців. Це на краще, нехай вона не турбується про можливі наслідки. Вона ходила й роздивлялася все до найменших деталей. Цікаві квіти схожі на ромашки, якісь рожеві дзвіночки. А ще дерева, які були не занадто високі. І, наче звичайна трава, але така ніжна на дотик, Теса хотіла всього торкнутися, аби повірити, що все це бачить на власні очі. 

Веда у свою чергу сіла навпроти Терона й пильно за ним спостерігала. 

- Скоро я приведу тебе до правителя і переконаю раду у твоїх не дуже дорих намірах, - Веда намагалася спіймати погляд Терона. Вона була впевнена, що переконає всіх у своїй правоті. Тим більше за неї вступиться Амід. 

- Аби ти не спізнилася. 

- Чому ти постійно це повторюєш? Я знаю, що володар хворіє, але не помирає, - Веда знала, що його не вилікувати, але сподівалася, що встигне все пояснити. Солон добре до неї ставився, і повірив би не дивлячись ні на що. 

Терон мовчав, щоб Веда у нього не спитала, не відповідав. Це дратувало її. То він намагався викликати недовіру між Ведою та Демидом, то байдуже ставився до всього, що відбувалося довкола, а зараз взагалі мовчить, втупившись у камінь на якому сиділа Веда.

- Ну, що ходімо? - Веда встала зі свого місця, - треба йти далі. Ми вже майже прийшли. Не варто витрачати час на пусті балачки, - у її голосі чулися нотки роздратування.

- Так, але перш ніж ми підемо, - Радим зірвав квітку і подарував Тесі, - я не міг цього не зробити. Теса посміхнулася йому у відповідь. 

Демид підійшов до Терона з одного боку Радим з іншого і вони почали рухатися за Ведою як до цього. Теса йшла позаду, тримаючи в руках незвичайну квітку. 

До дверей залишалося зовсім трохи. Цей шлях не зайняв багато часу, та загалом дорога виявилася не такою вже й легкою. Підійшовши до дверей, Веда зняла свою підвіску. Всі спостерігали за нею, здебільшого з цікавості. Вона навела світло на невеликий отвір в дверях і піднесла руку з ключем, повільно повернула. Двері почали рухатися. Теса відскочила подалі. Ось ще трохи і вона почуватиметься спокійніше. Але раптом Веда почула чийсь голос з іншого боку дверей. Вона хотіла скомандувати всім ховатися, але було пізно. Їх помітили, і рухалися у їхньому напрямку. Тікати не було сенсу тай не було куди.