***

Місяць вже освітлював усе довкола, зорі розсипалися по всьому небу, місто стихло всі жителі готувалися до сну. Тільки один чоловік не полишав свого місця вже декілька годин. Він спостерігав за будинком на самому краєві міста. 

Вперше за цей час Терон був задоволений собою, він переграв свою найзапеклішу супротивницю тож насолоджувався цією миттю. Він розумів, що стане повною несподіванкою, коли Веда його побачить. Та все ж Терона турбувало, чому ж вони так довго у будинку? Можливо саме зараз планують або вже й заховали камінь.

Десь у кутку мерехтів вогник від свічки і більше ніяких дій. Терон розумів, що час навідатися у гості. Перед тим як йти, він захотів переконатися чи зброя біля нього. Дістав свій ніж з гравіюванням, метал відблискував від сяйва місяця. Терон отримав цього ножа у спадок від батька, який також служив володарю. Тож кожного разу беручи зброю до рук він згадував, як батько навчав його нападати і оборонятися. Зазвичай це відбувалося у саду під кроном дерева, що ховало їх від сонця. Батько давав йому ножа в руки і показував як краще його тримати у різних ситуаціях. У голові Терона спливли слова які батько йому завжди повторював: "Тримай ножа міцно і впевнено, щоб ворог не зміг вибити його з рук." Приємно згадати цю мить. 

Ніч була ясна, місяць освітлював стежку по які йшов Терон. Тож він мав бути обережним щоб його ніхто не помітив. Дійшовши до дверей, Терон почав вслухатися, що відбувається по той бік. Але все було тихо. Він обережно відчинив двері, і почав рухатися у глиб будинку. Крок за кроком, і ось він майже дійшов до кімнати, що освітлювалася.

В дальній кімнаті мерехтіла свічка. Чиясь тінь промайнула у кутку. Терон повільно почав наближатися до тієї кімнати де хтось був. Не встиг він зробити ще хоч один крок як відчув біль у голові. Він впав, останнє, що побачив це посмішку Веди, яка нахилилася над ним, і все - його очі закрилися.

- Я ж говорила, що план спрацює, - вона вкотре була задоволена собою. 

До тями Терона привела Веда. Він не знав скільки часу був непритомний але зрозумів, що вже обеззброєний і зв’язаний. Попереду нього сиділа Веда, а позаду стояв Демид.

- Я гадала, що ти ніколи не увійдеш, - з посмішкою сказала Веда, - три години довелося чекати поки ти наважишся. Певно думав, що знайшов  мене і перехитрив, а це я за тобою слідкували.

- Де моя зброя? – Терон закипав від люті.

- Не хвилюйся твій ніж у мене. До зброї я відношуся з повагою, навіть якщо вона не моя.

- Ти не розумієш, що робиш. Відпусти мене і віддай камінь.

- Ти зараз не у тому положенні щоб диктувати свої умови. Все, достатньо балачок, нам треба йти скоро світанок, я не хочу щоб нас бачили. Сподіваюся ти зможеш рухатися.

- Ти не вб’єш мене? – з подивом спитав Терон.

- Я не вбивця, - Веда була спантеличена його запитанням, - Тільки вважаю, що ти і Нізам повинні бути покарані за свої задуми. Саме тому ми спустимося у Агарді. Потім ти все розкажеш. 

Веда підійшла до Терона і допомогла йому піднятися. Він не пручався. Слухняно йшов куди його вели. Всі троє рухалися швидко. Терон зрозумів, що вони йдуть у бік гори звідки прийшли у це місто. Отже, Веда таки має намір віддати його правосуддю.

На вулиці вже майже світало, коли вони дійшли до гори. Туман оповив все довкола, тож Веда була впевнена, що їх ніхто не бачив. Вона зупинилася біля входу і кинула камінь. Почулися кроки які поступово наближалися до них. 

- Все добре, - обізвалася Веда.

- Хто там? – спитав Терон.

- Це наш план «Б» на випадок невдачі у будинку. 

З печери вийшли Радим і Теса. Терон зрозумів, що Веда продумала всі деті плану. Але ж вона не знала, напевно, чи впораються ці двоє. Він міг відразу прийти до печери, не заходячи в будинок. Міг взяти їх в заручники, з ними він впорався б, навіть ефект несподіванки не завадив би. І вже потім вимагати Рубін. 

- Ми вже втомилися вас чекати, - поскаржилася Теса.

- Що ми будемо робити далі? - спитав Радим.

- Спускатися вниз, - відповіла Веда.

- Ти хочеш відвести їх у наш світ? 

Веда сумнівалася, чи варто брати із собою людей яких знає добу. Тим паче, що це заборонено законом Агарду.

Вона не хотіла залишати Терона на поверхні, він повинен понести покарання, а спускатися з ним без допомоги було б ризиковано, хоч Веда не сумнівалася у своїх силах, але загнаний у пастку звір, лютіший і тим небезпечний. 

Веда не звертала уваги на викрики Терона. Вона знала, що робить. Тож без сумніву пішла першою, наказавши Демидові і Радимові вести Терона щоб він не вирвався. Теса йшла позаду, остерігаючись усього, що бачила. За  мить всі вони зникли у темряві печери.