***

Веда і Демид рухалися тихо і спокійно, але це давалося їм важко. Тому вони йшли майже не розмовляючи. Веда розуміла, що іншого шансу обхитрити Терона не буде, тому потрібно продумувати кожен наступний крок.

- Чому ти допомагаєш Амідові? –раптом спитав Демид, - тобто я розумію, що це твій обов'язок, та все ж.

- Я його радниця і помічниця. Але в першу чергу через дружні відносини між нами. 

- І все ж, що трапиться, якщо камінь потрапить у руки до Нізама? – Демид наважився задати це запитання. 

- Нізам не розуміє, чому ті хто обороняє Землю живуть у її надрах, а не на поверхні. Тим часом люди не поважають природу і завдають їй не поправної шкоди. Він вважає, що ви не заслуговуєте жити на землі, Нізам має намір взяти під контроль людей, щоб правити не тільки всередині, а й на зовні.

- Як ти відносишся до такого твердження?

- Якби вважала так само, то не перешкоджала б планам Нізама.

- Та все ж чи не хотілося тобі жити на землі, а не всередині?

- Ти просто не бачив мій світ він не гірший вашого. А Нізам… він хоче заволодіти всією землею не заради порятунку, а за для помсти, заради своїх переконань.

Двоє нових знайомих йшли майже порожніми вулицями, не помічаючи того хто вже давно за ними стежить. Вже темніло. Веда не надто звикла до темряви. Де не де у вікнах з’являлися вогники від світла, немов намистинки нанизані на нитку.  Майже дійшовши до того самого місця де вони були вранці, Веда повернулася і зупинилася.

- Все ж є щось прекрасне у темряві, - вона милувалася краєвидом.

- Це певно єдине, що відрізняє два світи. 

З цього місця відкривався неймовірний краєвид, було видно майже все місто, вулички які збігали на центральну площу, будиночки і звичайно гору з якої Веда потрапила у цей прекрасний світ. 

Та все ж часу не було щоб розглядати все навколо. Демид пішов попереду і зник за дверима будинку, Веда ще трохи постояла і пішла слідом. 

- Сподіваюся наш план не провалиться.

- Не хвилюйся, - Веда була впевнена у своїх діях, адже хитріша за Терона і не раз це йому доказувала.