***

Веда і Демид рухалися тихо і спокійно, але це давалося їм важко. Тому вони йшли майже не розмовляючи. Веда розуміла, що іншого шансу обхитрити Терона не буде, тому потрібно продумувати кожен наступний крок.

- Чому ти допомагаєш Амідові? –раптом спитав Демид, - тобто я розумію, що це твій обов'язок, та все ж.

- Я його радниця і помічниця. Але в першу чергу через дружні відносини між нами. 

- І все ж, що трапиться, якщо камінь потрапить у руки до Нізама? – Демид наважився задати це запитання. 

- Нізам не розуміє, чому ті хто обороняє Землю живуть у її надрах, а не на поверхні. Тим часом люди не поважають природу і завдають їй не поправної шкоди. Він вважає, що ви не заслуговуєте жити на землі, Нізам має намір взяти під контроль людей, щоб правити не тільки всередині, а й на зовні.

- Як ти відносишся до такого твердження?

- Якби вважала так само, то не перешкоджала б планам Нізама.

- Та все ж чи не хотілося тобі жити на землі, а не всередині?

- Ти просто не бачив мій світ він не гірший вашого. А Нізам… Він хоче заволодіти всією землею не заради порятунку, а за для помсти, заради своїх переконань.

Двоє нових знайомих йшли майже порожніми вулицями, не помічаючи того хто вже давно за ними стежить. Вже темніло. Веда не надто звикла до темряви. Де-не-де у вікнах з’являлися вогники від світла, немов намистинки нанизані на нитку.  Майже дійшовши до того самого місця, де вони були вранці, Веда повернулася і зупинилася.

- Все ж є щось прекрасне у темряві, - вона милувалася краєвидом.

- Це певно єдине, що відрізняє два світи. 

З цього місця відкривався неймовірний краєвид, було видно майже все місто, вулички які збігали на центральну площу, будиночки і звичайно гору з якої Веда потрапила у цей прекрасний світ. 

Та все ж часу не було щоб розглядати все навколо. Демид пішов попереду і зник за дверима будинку, Веда ще трохи постояла, і пішла слідом. 

- Сподіваюся наш план не провалиться.

- Не хвилюйся, - Веда була впевнена у своїх діях, адже хитріша за Терона, і не раз це йому доказувала.