***

Демид і Веда йшли попереду, слідом за ними прямували Радим і Теса про щось говорячи. Веда з сумом дивилася на цих трьох друзів, на те, як вони між собою спілкуються, довіряють і допомагають навіть незнайомій їм людині. А вона навіть не має з ким поговорити. Хіба з Амідом, до речі як він там? З тої миті, як Веда покинула Агард,  навіть не згадувала про нього. 

- Ми майже прийшли, - озираючись, сказав Демид.

Вони йшли вузькими вуличками, які Веді були знайомі. Вона й раніше роздивлялася ці невеликі будиночки, де на подвір’ї гралися діти, дорослі займалися своїми справами, та й взагалі життя тут було спокійніше. Веда знала куди вони направлялися. Вона не раз спостерігала за Демидом який часто ходив на окраїну містечка до закинутого будинку, саме тут побачила його вперше. 

Веда як завжди вирішила пройтися вуличками міста, яке неочікувано для себе встигла полюбити. Хоча вона вже мала повертатися, не могла собі відмовити помилуватися заходом сонця. Це явище заворожувало її. Адже в Агарді такого просто не існує. Їх світило не ховається за обрій. Тож шукаючи усамітнення, Веда пішла у не знайомому їй напрямку. Рухаючись далі, ставало цікавіше досліджувати раніше небачений куточок. 

Вона йшла тихо й обережно, немов би боялася злякати когось своєю появою. На неї ніхто не звертав уваги. Люди, які зустрічалися їй на шляху були надто заклопотані своїми справами. Коли Веді здалося, що нічого цікавого вона більше не побачить, бо попереду залишався останній, старий будинок, з'явився незнайомець. Він був високого зросту, волосся світлорусе, що правда одягнений він був у якусь дивну грязну одежу, мабуть наводив лад у будинку. 

Веда зупинилася й сховалася біля дерева. Парубок не помітив її, бо на вулиці вже сутиніло. Вона ще трохи попідглядала за тим, як він то заходить у будинок, то виходить, щось виносячи звідти. Ніколи так довго  не спостерігала за кимось, але цей хлопець немов притягував її погляд. 

Вони дійшли до самого кінця вулиці, і зупинилися біля будинку який на вигляд був не жилий. Навколо було тихо, весь гамір залишився позаду. Веда відчула прилив нових сил щоб боротися далі. Вона ще вагалася чи варто розповідати Демидові, і його друзям про події які сталися, і можуть бути, якщо нічого не робити. Все що вона зараз робить не було на неї схоже. У своєму житті вона довіряла тільки одній людині, а тут відразу готова все розповісти. У Веди не було відчуття, що вона робить щось не правильно. Навпаки, здавалося, що все йде так як має бути. 

Демид підійшов до дверей щоб їх відчинити. Веда очікувала, що всередині буде безлад, але там було доволі чисто й затишно. Нічого зайвого, тільки стіл на якому були цукерки, невеликий диванчик і пара стільців. А більшого й не треба. 

- Проходьте у наше з Радимом лігво.

- Навіть я про нього не знала, - з подивом відповіла Теса.

Веда увійшла, роздивляючись все навколо. Дивно, але Радима вона тут раніше не бачила. 

- Тут трохи не прибрано, - Радим почав складати якісь речі.

- У вас тут доволі… мило, - Теса й собі почала роздивлятися «штаб квартиру» хлопців.

Радим посміхнувся і знизав плечима. Теса усміхнулася йому у відповідь.

- Сідайте, - запропонував Демид.

Всі розсілися по місцях, Веда сіла так, щоб її бачили всі. Вона перевела подих, міркуючи з чого їй розпочати свою розповідь.

- Спершу,  напевно, розповім про себе. Моє ім’я вам вже відомо, тож спробую розповісти звідки я прибула, а головне навіщо. Але є одне прохання дослухати до кінця.

Всі троє були здивовані проханням їх нової знайомої, але цікавість взяла гору.

- У багатьох містах і селищах, у тому числі й у вашому, існує легенда про загублене могутнє місто Агард. Всі вірять у те, що жителі цього міста охороняють усе живе на землі. Але знайти його так ніхто й не зміг. Це тому, що воно заховане дуже глибоко під землею.

Демид був здивований, чому ця дівчина заговорила про легенду? Яке вона має відношення до Агарду? Невже також шукає підземний світ? 

- Тобто, ти хочеш сказати, що знаєш, де знаходиться перехід до підземного міста? -  з недовірою спитав Радим.

- Ти питав мене звідки я, - Веда звернулася до Демида, - я з міста Агард, – у кімнаті було тихо, ніхто не промовив ні слова. Веда зрозуміла, що можна продовжувати, - я розумію, що це звучить неймовірно, і важко повірити, але це правда.  

Всі троє переглянулися. У очах Демида загорівся вогник надії, що Веда не обманює його. Це був шанс доказати друзям правдивість легенди. Чи все ж вона божевільна і верзе маячню? 

- Та все ж ти чомусь зараз не під землею, а на її поверхні.

- Так, але я тут не з власної волі, тобто я хочу сказати, що вже була у вашому місті, і мені воно подобається, та зараз я прийшла не для того, щоб ним милуватися, я тут щоб дещо сховати.

- І що ж це? – спитала Теса.

- Під землею існує місто-материк Агард яке омиває океан. Довгий час Агардом правила одна сім’я, трон передавався з покоління в покоління, від батька до сина.  У спадок передавали наймогутніший артефакт – Рубін. Він надає неймовірної сили тому хто ним володіє, та тільки у нашому світі, у вашому це всього лиш дорогоцінний камінь, ще одна його особливість.