Глава 3

- Гаразд, уявімо, що ми погодилися на цю пригоду. У мене тоді таке запитання, де ми будемо шукати вхід у підземний світ? З чого почнемо? - Радим не був впевнений у задумі свого друга. 

- Я сотні разів перечитував легенду щоб знайти хоч якусь зачіпку, - Демид зробив паузу, - і зрозумів. Ці люди живуть під землею і виходять на поверхню щоб досліджувати чи спостерігати за нами. 

- Поки що ти нічого нового нам не повідомив, - втрутилася Теса.

- Дослухайте до кінця, а потім робіть висновки. Отож щоб потрапити до нас вони повинні мати якийсь перехід, що з'єднує ці два світи, якщо можна так сказати. Тобто у них має бути не один вихід на поверхню у всіх куточках планети. І чомусь мені здається поблизу нашого міста також він є. Найбільше для цього підходять печери. 

- І ти маєш таку на прикметі. 

- Так, наша гора. Знаю звучить не переконливо, але спробувати можна. 

- Ми з дитинства туди ходимо, та й дорослі не раз туди навідувались. Ще ні разу не було чогось підозрілого, - Теса ледь вірила у роздуми Демида. 

- Бо ми не заходили далеко. Як тільки заходили трохи далі ніж досягали промені сонця, відразу тікали. Згадай. 

- А зараз ти хочеш спуститися глибше? 

- Ми ж повиростали, страхи відступили. Можна спробувати. Але мені знадобитися ваша допомога. 

- Демиде, ти розумієш, що все не так просто. Якщо вони дійсно піднімаються до нас через печеру у горі, це ще не означає, що й ми зможемо спуститися вниз. Певно вони мають якийсь захист, навряд чи ми так легко пройдемо його, - Радим спробував переконати друга не робити дурниць. 

- Я згодна з Радимом. Гадаю ти не перший кому в голову прийшла така думка. Якби все було так просто ми б вже на екскурсію туди ходили. Демиде ти мене взагалі чуєш? - З подивом спитала Теса, - кого ти там побачив? 

- Дівчину… раніше я її не бачив у нашому містечку.

- Припини, ти й сам знаєш, що подорожуючі часто заїжджають до нас переночувати. Це той самий випадок, - відповів Радим.

- Ні, вона чимось стурбована, навіть налякана.

- Все ми його втратили, -  з посмішкою сказав Радим.

- Нікого ви не втратили, просто цікаво хто вона?

- Вдягнута якось дивно, та й сама вона трохи не в собі. Озирається, наче від когось ховається, - Теса теж почала спостерігати за незнайомкою.

- Певно вона здалеку їде, вже й мені стало цікаво хто вона.

- Зараз з’ясуємо, - із цими словами Демид встав зі свого місця і направився в бік дівчини.

Веда й справді була стурбована. Вона ховалася від переслідування у чужому місті, та ще й хлопець який за нею спостерігав зараз йде до неї, зовсім не вчасно. Вона вже збиралася йти та почула як до неї хтось заговорив.

- Привіт, когось шукаєш? Чи можу я тобі допомогти? – спитав Демид, помітивши, що дівчина не очікувала, що до неї хтось заговорить та й взагалі підійде. – Мене звуть Демид, а тебе як звуть?

Веда глянула на нього, певно думала чи відповідати, чи ні. 

- Мене звуть Веда, - повагавшись, вона відповіла.

Хлопець здавався безпечним. Тим паче вона не раз спостерігала за ним. Веда завжди питала у себе, чому саме він так привертав її увагу?

- Ти так і не відповіла. Тож я повторю своє запитання, тобі допомогти?

- Ні, дякую я не потребую допомоги.

- По тобі так не скажеш. Я так розумію ти подорожуєш і в нашому місті вперше, бо раніше  тебе тут не помічав, а я тут проживаю всіх знаю, можу провести екскурсію, розповісти багато цікавого.

Веда зрозуміла, що він просто так не відчепиться. Та й сама вона знала це місце не гірше за нього. Й мета у неї зараз зовсім інша. А він продовжував щось говорити.

- До речі я тут не сам. Ось бачиш там сидять двоє, хлопець і дівчина, це мої друзі. Ми втрьох зможемо допомогти.

Веда вирішила піти за Демидом, адже він її не насторожував і не відлякував, а навпаки викликав довіру. Й чомусь у її голові промайнула дивна думка, що можливо вони їй допоможуть.

- Друзі познайомтеся це Веда,  я ще не знаю, що її так стривожило, але вона певно зараз розповість, - бадьоро сказав Демид, - а це Радим і Теса.

- Приємно познайомитися, - в один голос відповіли вони.

Веда тільки посміхнулася у відповідь. Вона зовсім не планувала з кимось знайомитися, а тим більше розповідати, що ж вона тут робить. Хоча бачила, що нові знайомі чекають від неї захоплюючу історію про її подорож, і така у неї була, та це було відповідальне завдання, про яке вона не могла взяти й просто розповісти незнайомцям. Але ці люди їй здалися щирими, яким можна довіряти. Сумніви і тривога боролися у її голові. Вона вирішила ризикнути, зрештою їхня допомога не завадить. Про те що може їх налякати Веда не хотіла думати.

Я розповім вам свою історію про подорож, але у іншому місці,  це занадто шумне і людне.

- Я ж казала, що вона дивна, - Теса пошепки звернулася до Радима.