***

Терон помітив Веду коли та заходила в ліс, навіть не підозрюючи, що він ближче ніж вона підозрювала, і бачить її. Посміхнувшись, він пришвидшив свій рух по мосту, адже хотів як найшвидше наздогнати Веду, бо знав, що вона ніколи не зверне зі стежки  у глиб лісу, й не змарнує свій час на заплутування слідів. Теронові це було на руку, але він не хотів злякати Веду, щоб вона не зробила щось не обдумане, бо може бути ще гірше ніж вже є. Тож продовжував стежити за нею і чекати на підходящу мить щоб спіймати її.

Веда бачила попереду себе підніжжя гори і вхід у печеру. Це чергове випробування на витривалість, яке вона хотіла виконати на відмінно. Тож  зібрала всі сили які у неї залишилися й хотіла рухатися далі, аж раптом у неї за спиною почувся звук, це був хрускіт гілки. 

Веда озирнулася й побачила Терона який обережно підходив до неї. Вся втома вмить кудись зникла, адреналін надав їй нових сил. Вона зірвалася з місця й побігла до свого порятунку. 

- Стій, ти не знаєш, що робиш, – Терон намагався зупинити Веду, - не роби помилку.

Веда його не хотіла слухати. Вона знала, що зупинятися не можна. На ходу вона зірвала підвіску з шиї, щоб не гаяти час, коли добіжить до дверей. Ще кілька десятків метрів і перед нею стояла могутня гора, зблизька її розміри ще більше вражали. Та у Веди не було часу аби роздивлятися гору, бо Терон наздоганяв її. 

Веда підійшла до дверей які були вирізьблені прямо у скелі, наче рівний квадратний виступ з невеликою круглою позначкою у його центрі. Без жодних вагань Веда приклала свою підвіску до цієї позначки, прокрутила проти годинникової стрілки і почувся гул у середині гори. Квадрат почав рухатися в бік, відкриваючи перед Ведою прохід. Вона з нетерпінням чекала щоб двері відкрилися хоча б трохи й вона змогла  протиснутися, і швидко зачинити їх. 

Терон все швидше наближався до Веди. Вона відчувала його позаду та не хотіла обертатися. 

Веда просунула руку у щілину й почала рухатися далі. Вона увірвалася у темряву, немов би її хтось штовхнув. Та це було тільки пів справи, тепер як найшвидше потрібно зачинити двері, через які пробивався промінь світла. Веда підбігла до дверей, які ще й досі відкривалися, і почала шукати круглий отвір щоб закрити їх. Тим паче, що Терон теж намагався пролізти у щілину, та він був більший за Веду і це йому не вдавалося.

Нарешті Веда знайшла те що шукала і без вагань закрила двері. Теронові нічого не залишалося як витягнути руку аби її не розчавило. Це дало Веді додаткові хвилини якими вона без вагань скористалася. Вона одягла ключ на шию і сховала його за одежею.

Терон залишився ззовні, він нервово дістав свій ключ і почав відкривати двері, розуміючи, що Веда все далі від нього. Лють переповнювала його, Терон знав, що відбудеться, якщо він не виконає цього завдання. Та ще більше це вдарило по його его, знову він другий, і хто його перехитрив, це дівчисько? Треба покласти цьому край.

Веда бігла вгору, розуміючи, що попереду крутий підйом. Йти до виходу на інший бік печери було вкрай важко і довго. Шлях міг зайняти не одну годину, тим паче у темряві. Але Веда настільки швидко подолала цей шлях, що й сама була здивована своїми можливостями, які відкрилися в екстремальних умовах. 

Ось вже й світло відбилося нагорі, тож вона зробила ривок, і чимдуж почала дертися до виходу. Гуркіт позаду неї затих, а це означало, що Терон також піднімається слідом. Та вона все ще попереду і не думала здаватися.

Ще декілька кроків і Веда вийшла назовні. Різке і яскраве світло вдарило їй у очі, вона прикрила лице рукою і призупинила хід. Трохи призвичаївшись вона відкрила очі. Десь здалеку до Веди почали доноситися голоси людей. Вона знала, що неподалік є містечко у якому можна сховатися.

Терон вибіг слідом за Ведою та її вже не було.

- А на що я сподівався, що вона буде чекати на мене тут і віддасть Рубін без боротьби? - під ніс пробурмотів Терон, - що ж завдання ускладнюється, тепер Веда може бути де завгодно. 

Розуміючи, що скоріш за все Веда буде ховатися між людей, Терон також направився туди.