***

Веда йшла без упину тривалий час, адже розуміла, що Нізам вже знає про зникнення Рубіну. Там у печері він ледь її не помітив, тож на втечу часу майже не лишилося. Веда була впевнена, що він виконує ще одне доручення Нізама - це спіймати її.  

Веда була втомлена та залишалося пройти зовсім трохи. Вона вже майже видерлася на невелику гору. Перед нею відкривався неймовірний краєвид. Біля гори протікала швидка і глибока ріка, через яку до лісу вів підвісний міст. А далі гора, могутня і висок, вершина якої ховалася десь далеко у хмарах. 

Ось куди прямувала Веда. Саме тут вона бачила свій порятунок. Дівчина знайшла підвіску у себе на шиї і стиснула її в руці. Завжди так робила, коли нервувала. Та дороги назад не було.

Веда майже дійшла до кінця мосту, коли перед нею з’явилася стежка яка вела у глиб лісу аж до підніжжя гори. Вона не боялася заходити у ліс, адже не раз тут бувала. Полюбляла ховатися від зайвих поглядів, які чомусь постійно ловила на собі. Хтось дивися на Веду з цікавості, хтось з подивом, але без уваги вона не залишалася. Це її дратувало, бо любила залишатися на самоті. Тому й блукала у цьому лісі, навіть знайшла тут затишне місце. 

Невеличка галявина вкрита квітами, від запаху яких паморочилося у голові. Серед галявини стояв камінь. Веда полюбляли на ньому сидіти й насолоджуватися промінням сонця, що проривалося кріз листя високих дерев. "Тут можна просидіти вічність," - часом така думка виникалау голові. Але такої можливості вона не мала, адже майже завжди повинна була знаходитися біля Аміда, або виконувати доручення. Тому залишатися на самоті у такому віддаленому місці дуже рідко могла собі дозволити. 

Хотіла б вона піти до коменю і сховатися, але знала, що Терон швидко її там знайде. Хоч він не більш кмітливий за Веду, недооцінювати його все ж не варто. 

Йдучи лісом Веда відчула полегшення, ще трохи і на горизонті з’явиться підніжжя гори, та навіть якщо Терон вже близько, вона зможе сховатися. 

Не дивлячись на те, що Веда намагалася заспокоїтися, відчуття того, що її переслідують не зникало. Наче хтось стежить за нею і ось-ось схопить. Вона була в дорозі з учорашнього вечора і їй терміново треба було відпочити. Втома давалася взнаки. Та й думки про вихід на поверхню не давали спокою.