Глава 2

Кругом було темно, тільки невеликий промінь світла, немов підпалений сірник, рухався у цій темряві.

Веда спускалася сходами все нижче й нижче. Навколо неї було затхле, важке повітря. Йдучи далі, їй було важче дихати, але Веду це не спиняло. Вона вперто виконувала наказ, ця наполегливість не раз допомагала їй у скрутних ситуаціях з яких здавалося б не було виходу.

- Ось ще один поворот направо, - таким чином Веда втішала себе. 

Перед нею з’явилася стіна, глухий кут. Вона постояла хвилину вдивляючись у стіну, і почала водити рукою, шукаючи виступ. 

Веда була тут тільки один раз, коли присягала на вірність Амідові. Всі помічники повинні були виконати певні завдання щоб доказати свою відданість, а ця печера  була одним з тих місць, де вони змагалися між собою за першість. Ось тут Веді й знадобилися її впертість та наполегливість, адже вона була першою з поміж усіх. Й за всі роки вона ні разу не підводила Аміда, та й зараз не збиралася, чого б це їй не коштувало, навіть життя. 

Веда знала Аміда майже як себе, та й спілкувалися вони як друзі. Тому й зараз без сумніву виконувала його прохання, бо була впевнена, що Амід захищає світ у якому вони живуть.

- Майже знайшла, - її рука зникла з поля зору.

Веда знала, що у цій стіні є таємний прохід. Про нього було відомо не всім, навіть охоронці думали що охороняють звичайну бібліотеку з цінними рукописами і книгами. Але Терон знав про нього, тож вона мала поспішати. Бо підозрювала, що він також слідуватиме за артефактом.

Таємним тунелем Веда дійшла до кімнати де знаходився камінь. Це був не звичайний артефакт, а Рубін, що надавав володарю могутньої сили. Чіпати який заборонялося, не говорячи вже про його викрадення. Саме чим і мала зайнятися Веда.

Тож вона зняла сумку з плеча і обережно потягнула руку до Рубіна. Раптом зупинилася. З сумки Веда дістала звичайний камінь, але за формою схожий на Рубін і швидко без сумніву поміняла їх місцями. Вона знала, що пасток ніяких немає, адже нікому, з тих  кому відомо про сховок, не спало б на думку викрадати дорогоцінний камінь. Та й покарання за такий вчинок було занадто суворим. Веда сховала артефакт в сумку і поспішила покинути це місце. Вона знала, що грає наввипередки і з хвилини на хвилину тут з’явиться Терон з такими ж намірами як і вона.

Веда швидко покинула таємну кімнату і почала підніматися сходами нагору. Вона розуміла, що час відведений на втечу залежатиме від її швидкості. Вона майже не відчувала втоми, відсутності кисню, нею керувало відчуття небезпеки яке ось-ось її настигне.

Веда вже доходила до останнього повороту, як почула швидкі але тихі кроки. Вона відразу погасила вогонь і сховалася між сходами і стіною. Не даремно вона часто заходила в «бібліотеку». Ось і схованка знадобилася. Безперечно на той час це було ризиковано але наразі виправдано.

Знову один вогник поспішаючи зник у темряві, але тепер за ним спостерігали. Веда знала, що це Терон. А це означало, що часу на втечу у неї майже не має. Тож їй потрібно поспішати втікати з Агарду, бо скоро її шукатимуть.