***

Стоячи біля вікна, Нізам вдивлявся у такий знайомий, але в той же час такий чужий краєвид. Він одночасно любив і ненавидів свій світ. Саме зараз йому пригадалося його дитинство, як вони з братом сперечалися за першість… Вони завжди влаштовували турніри між собою. Змагалися хто переможе, але Нізам прагнув привернути увагу батька. Хотів щоб володар пишався ним, але батько відносився до обох своїх дітей одинаково, прагнув виховати у них любов і повагу один до одного, завжди казав щоб вони не змагалися між собою, бо у них одна мета. Ця батьківська турбота ще більше дратувала Нізама. Він лютував, бо Амід ставав таким як могутній Солон. Справедливий, відчайдушний навіть зовнішньо схожий. Натомість Нізам повна його протилежність.  

Тоді він і вирішив, що не хоче більше догоджати батькові. Не буде підлаштовуватися, ба більше, змінювати свої погляди й переконання щодо правління Агардом у майбутньому. 

Раптом всі його думки стерлися одним стуком у двері.

- Хто там? – все ще дивлячись у вікно спитав Нізам.

- Це я, - відкривши двері, відповів Терон. Він був радником і помічником Нізама.

- Є новини?

- Є, але вони вам не сподобаються.

Нізам повернувся до Терона обличчям і дослухався до кожного слова, що промовляв його помічник. Він явно не був готовий до невтішних новин.

- Я… я, - Терон не знав з чого почати.

- Я тебе уважно слухаю, - Нізам помітно почав нервувати, адже розумів, те, що він зараз почує його не порадує.

- Він зник. - Трохи зволікаючи, Терон все ж продовжив, - Рубін зник, а  на його місці залишився звичайний камінь.

Нізам на декілька секунд втратив рівновагу, але в його очах з’явилася лють і ненависть, бо зрозумів хто міг підмінити камінь. Він грізно глянув на Терона, той аж відступив на декілька кроків назад. 

- Піймай її поки вона не покинула Агард.