26. Після. Пробудження.

     Маня відкрила очі. Прямо перед собою на стіні вона побачила величезний екран вмонтованого в стіну телевізора, на якому показували... Едем2.  Навколо Марульки в прозорій воді діловито снували різні едеміти,  займаючись хто чим. Перекочували валуни кріо-сховищ, протягали нові гілки кабелів, тягали якісь інструменти і прилади - робота кипіла.  От на весь екран з'явилася мордочка Євгенія45, він посміхнувся Мані і пошепки сказав: "Манюня - привіт!" і помахав лапою. "Привіт... " - ледь змогла прошептати Маня, тіло зовсім не слухалося її. "Андрій!" - блискавкою спалахнула в неї в голові думка. Маня з натугою повернула голову, і побачила поруч із собою під пухнатою блакитною ковдрою мирно сопущого Андре.  "Ух, здається, минуло п'ятсот років. І ми живі" - подумала Маня.

    На тлі  головного залу Едему2 з'явився думко-образ Марульки, що  нагадував образ їхньої мами. Вона посміхнулася Мані і звернулася до неї думкою:

   -  Здраствуй, люба Маняша! Пройшло зовсім не п'ятсот, а більше тисячі років. Але  чи не все одно? Головне, що я і Маринка вижили.

   -  А Марійка? Загинула? - зойкнула Маня.

   -  На жаль. Зникла безвісти.  Ми шукали дуже довго  і різними методами хоч якісь її залишки, але не знайшли нічого. Але не будемо про це. Ми з Маринкою вже дуже давно одгорювали з цього приводу.

   -  А ще хто вижив?

   -  Зовсім мало служб, тільки косміти і зовнішня політика. Інших розмололо в порошок. Але, слава Богу, що залишилося те, що залишилося. Як бачиш, ми вже дуже багато  зробили за останні шістсот років, і в деяких селищах уже почали відродження людей зі збереженого генетичного матеріалу.

   -  Марулька, люба, цілих шістсот років... Як ти без мене?

   -  Манюня,  мені ніколи було ні страждати, ні нудьгувати - ми з Маринкою орали, як божевільні - сама розумієш.  А тепер оглядайся, звикай. Незабаром прокинеться твій принц, ми  йому стерли спогади про Едем останніх днів на старій Землі, навіщо воно йому? Тепер він тільки пам'ятає, як вас рятував Маринкин спецназ, і все. До речі,  і йому і тобі ми вкачали легенду про твоє походження, порийся в голові.  Ти - звичайна дівчина. Запам'ятала? І, до речі, всі  потрібні жінці органи я тобі теж виростила, ласкаво просимо плодитися та розмножуватися!

   Зображення Едему  й усміхнений думко-образ Марульки на ньому зникли з екрану, і він згас. Маняша почала розглядати кімнату.  Стіни були ніжно-кремового кольору, на одній з них розташовувалося велике кругле вікно, за яким моталася на вітрі якась зелень.  Ця стіна була не пласка, а трішки опукла. На Мані теж була така ж пухната ковдра, як і на Андре, але рожевого кольору. "Ага, пупсики Маняша й Андруша в лялькових ліжечках, у пряниковому будиночку! Марулька продовжує мною гратися" - подумала Маня. Але вона помилилася, як з'ясувалося пізніше. У всіх в їхньому французьському селищі були точно такі ж ковдри, але різних кольорів, хоча частіше саме блакитні у "хлопчиків", а рожеві у "дівчаток". І будиночки теж у всіх були однакові, але не пряникові, а ... грибні. 

   Про це Маня довідалася, коли визирнула у своє віконце-ілюмінатор.  Коли Андре заворушився і почав відкривати очі, то Маня вже знайшла в собі достатньо сил, щоб  добратися до вікна. На протилежній стороні вулиці, оточені пишною зеленню квітучих дерев і кущів,  вишикувалися будинки-гриби.  Товсті, масивні білі ніжки  з круглими вікнами  покривали розкішні грибні капелюшки різноманітних  форм і забарвлення, деякі з них були навіть у цяточку і  плямисті.

   -  Андре, любий, із пробудженням!  - сказала Маня. Йди сюди, дивися, яка тут краса!

   Андре отетеріло розглядав кімнату, ще не зовсім прокинувшись.

   -  Манья,  де це?  Що це?

   -  Андре, кінець світу для нас завершився благополучно. І ми з тобою в нашому власному будинку. Правда, грибному - сказала Маня.

   Андрій зосереджено принюхався.

   -  Точно, дійсно, дуже легкий запах лісової підстилки і грибів. Хм! - сказав Андре і, тримаючись за ліжко, на напівзігнутих ногах добрався до вікна.  Він уважно розглядав дивні будинки навпроти, чоло його насупилося,  а губи стиснулись.

   -  Андрюха, ти що?  - запитала його Маня з посмішкою.

   -  Манья, невже ти не розумієш, що це не людських рук робота? - запитав він дуже серйозно.

   -  А чиїх? - наївно запитала Маня, а сама злякалася. Андре не дарма був психологом, він  вмів аналітично мислити.

   -  Не знаю. Інопланетяни, боги, чорти - такого от плану сутності, але не люди.

   Маня обмірковувала, що сказати, але тут за їхніми спинами засвітився й ожив екран і молода, приваблива жінка звернулася до них з екрану:

   -  Дорогі громадяни нової Землі! Дозвольте привітати Вас від імені Організації Об'єднаних Націй.  Повідомляю вам спочатку сумну новину. Астероїд Сфінкс практично знищив усе живе на планеті, ну, а тепер гарна новина! Військам ООН вдалося врятувати деяку кількість жителів, і ви - одні з них. Прошу вас нічому не дивуватися. Все, що ви бачите навколо себе, це нові, засекречені раніше розробки вчених деяких країн, що ми використали для життєзабезпечення врятованого населення.  Незабаром ви всі почнете навчатися, а потім займатися облаштуванням життя і виробництвом продуктів харчування та товарів. А поки що - приходьте в себе, відпочивайте, незабаром  вас усіх відвідають наші співробітники, і ви одержите вичерпні відповіді на всі питання.

   -  Ну от, а ти кажеш - інопланетяни! Це генетично модифіковані гриби, всього-на-всього. Адже я пам'ятаю ще тоді, до Сфінкса, вирощували модифіковані  зернові  з дуже великими зернами, і вивели фосфорецуючих зеленим свиней!  Схрестивши їх з медузами. А ти - боги! - сказала Маня і подумала, що  дуже гарне перше пояснення придумали МВ1 і МВ2.

   -  Ага, живі будинки-гриби в два поверхи з живими ж  круглими  вікнами! - і Андре постукав кісточками пальців по "склу". Воно злегка пружинило і не "звучало".

   -  Андрюха, я думаю, пройшло чимало років після Катастрофи. Мабуть, за цей час секретні  вчені у своїх секретних лабораторіях не спали, як ми, - знайшлася Маня.