25. Після.

     В абрикосових деревах цвірінчать горобці, на ґаночку лежить кішка Ліза і ліниво поглядає на неспокійний горобиний колектив. Маленька дівчинка бігає по зеленій траві з вінком з кульбаб на голові і кричить щось радісне і безглузде - пісню весни, юності та волі...

     МВ1 поступово пробуджувалася. Думки її текли повільно і ліниво, адже всі життєві процеси її складного тіла були майже зовсім відключені. Але тепер вона прокидалася. Ага, виходить, пройшло вже п'ятсот років, а я жива! Слава Всевишньому! - подумала МВ1.  Вона прискорила процес пробудження, одночасно включивши всі свої внутрішні служби.  Як мій люд?  Чи всі пережили цей сон? Чи немає де ушкоджень, поломок? Ожив інформаторій і затріщав, перелічуючи  об'єкти, що перевіряються:

  -  Перший сектор, МВ1- норма, другий сектор,  бібліотека - норма, третій сектор, кріо-сховище - норма, четвертий сектор - ... і так далі.

    Всередині начебто все в порядку. Тепер пішли назовні. Господи, що ж там,  чи вижили сестриці, Марулька і Марійка? Датчики на поверхні захисної сфери показували  мінус десять градусів по Цельсію,  а тиск значно нижчий, ніж був в них у підводній частині Дому, на глибині більше кілометра від поверхні тодішнього океану. МВ1 почала пророщувати назовні свої ліани-кабелі.  Над захисною сферою був товстий  шар кам'яних уламків,  спаяних льодом у суцільний конгломерат, але ліани легко проникали через нього, протоплюючи собі шлях високою температурою. Схоже, що ці уламки - залишки нашого острівця - думала МВ1.  Потім був шар чистого льоду. Слава богу, є вода, виходить, буде й енергія. І як  я встигла!  Прямо перед самою Катастрофою навчитися використовувати воду як  джерело енергії. Інакше що б ми зараз робили?  - думала МВ1. Але шар льоду дуже швидко скінчився.  Так, рівень світового океану знизився більш ніж удвічі!  Виходить,  тепер на Землі буде значно більше суші, ніж раніш, і підручники по географії потрібно буде  переписувати заново.

     І от вона, нова поверхня нової Землі. Навколо хирлявого пучка ліан, що стирчить з-під снігу, простиралася пустельна засніжена рівнина, яскраво освітлена... двома місяцями.  Датчики дзвонили про параметри навколишнього середовища, а Маринка не зводила погляду з зірок, які якось дуже вже швидко рухалися . Ага, а Земля тепер швидше крутиться, ніж раніш. І зірки були зовсім не ті - це були зірки північної півкулі.

  -  Ой, повітря, повтори склад повітря! - попросила вона інформаторій, і той повторив склад повітря.

   Так, поганенько... Майже немає кисню, повітря вкрай розріджене. Температура мінус шістдесят, пилу немає, радіоактивності немає. Ну і те добре. Нічого. Я жива, часу в мене неміряно,  інформація вся ціла, буду працювати,  і  все відновлю.  Маринка заспокоювала себе, адже вона відчула справжню, космічну самітність, висунувши свої кабелі на поверхню мертвої, холодної і порожньої планети. В те, що хтось ще з них, едемітів, вижив, вона майже не вірила.  Марійку точно знесло в порожнечу,  так багато зникло повітря і води з поверхні планети, що її напевно виплеснуло теж.  Господи, залишився б ще хоч хто-небудь, Марулька, чи космічний  департамент,  чи інші служби, що ховалися самостійно! 

   Супутників зв'язку не видно і не чутно, але і рано ще, поки вони прокинуться, та все настроять, та запустять супутники, знову заспокоювала себе Маринка. Якщо, звичайно,  вони вціліли.  Маринка виростила на поверхні морозостійкий пункт зв'язку і вирішила зайнятися перевіркою всіх тих едемітів, що спали навколо неї в кріококонах, необхідніші  фахівці для розконсервації. Потрібно ж чимось зайнятися! Все було нормально, всі спали тихо-мирно, вірніше сказати, не спали, а були практично мертві. Нехай сплять далі, робити їм тут поки що нічого.  І Марійка знічев’я зайнялася вищою математикою, почала вирішувати деякі нерозв'язні задачки. Потрібно ж людині якось відволіктися під час тягосного очікування.

     Паралельно вона спостерігала за Сонцем, зірками, місяцями і склала вже собі уявлення про довжину доби, року  і про пору року.  Нові дні і ночі були короткими,  вдень теплішало до мінус сорока, сонце було зовсім крихітне, але була весна, і незабаром повинно було потеплішати.  А рік на планеті тепер тривав цілих дванадцять старих земних років.

    Пройшло вже три дні з моменту пробудження, а супутники далекого едеміто-зв'язку все не з'являлися.  Маринка вирішила розбудити Євгенія, нехай виростить кілька розвідників, схожих на песців, покритих густим хутром від кінчика носа до кигтиків. Нехай побігають, подивляться, що там і як.  Дихати вони не будуть, адже майже і нічим. Це будуть не тварини, а скоріше біороботи на водяному "опаленні".  Але Маринка не стала будити Євгенія, а сама зайнялася конструюванням розвідників, що б не померти від нудьги і хвилювань. 

    І от, нарешті, рідне "біп-біп, МВ2 на зв'язку, МВ2 на зв'язку!" - почулося в ефірі.

   -  МВ1 на зв'язку! Марулька,  доброго ранку! Як здоров'ячко! - відгукнулася Маринка тремтячим думко-голосом.

   -  Маринка, рідна, здраствуй!  - роздався думко-голос Марульки, а слідом за ним і думко-ридання. Маринці ще не доводилося чути думко-плачу.

   -  Марин, я так рада, так рада! Що ти жива, Марин... И-и-и...Все загинуло, вся планета мертва,  Марійка теж загинула... У-у-у...Вижив департамент зовнішньої політики і косміти. Все! А-а-а...

   -  Марулька, припини ридати, прямо як баба, несолідно, адже ти супермозок! Зараз же заспокойся! А ти що, встигла вилізти й обстежити планету?

   -  Так я вже двісті років, як прокинулася! І все сама та сама-а-а! - продовжувала ридати Марулька.

  -  Чому? - здивувалася Маринка.

   -  А ти що, не помітила, що я тепер знаходжуся прямо на екваторі! На мені був тонкий шар льоду,  а зверху його весь півострів Гамаль, та схоже, що і частина материка. І коли Земля стала наближатися до Сонця, то лід потихеньку почав підтавати і мене ледве не роздавило! Я прокинулася від того, що спрацювали датчики надлишкового тиску, і мені терміново довелося будити робітників-едемітів.  Вони прямо наді мною підривали скелю! Я думала, мені кінець!  И-и-и... Але, слава богу, все обійшлося. Тепер-то льоду навколо мене немає, а я знаходжуся в суцільному кам'яному мішку, ледь вдалося кабелі назовні простягнути, та прохід  для розвідників назовні продовбти.  От!