Ну от, робота в основному налагоджена. Інформація стікається в живі бібліотеки з Інтернету, з музеїв, університетів, і бібліотек. Кріокамери заповнюються генетичним матеріалом, по великих містах ширяє кілька машин швидкої допомоги на дорогах, ціла бригада працює в центрі по боротьбі з наркоманією. Поліція, суди, чиновники - все більше і більше едемітів проникає в життя підвідомчих МВ2 країн. Всі служби займаються своєю справою, а кожен розділ мозку МВ2 керує своєю службою. А сама Марулька, як особистість, почала потихеньку нудьгувати і тужити за першим Едемом, а особливо за Орисею. Хоча Марулька і супермозок, але нічого людське їй не чуже і поспілкуватися, поговорити з близькою людиною тут, на новому місці, стало для неї життєво необхідно. А то так і схибитись недовго. Як часто Орися вражала її своєю обмеженістю і туподумством, але без цих бесід було ще гірше. Все-таки Орися була сама розумна серед едемітів, вона пам'ятала все, із самого початку. Іншим едемітам, а особливо на Едемі2 історію їхнього виникнення сильно скоротили, а багатьом вона просто не була відома. Навіщо?
А попросити у Орисі дозволу і взяти її копію на півострів Гамаль Марина не зважилася. Адже Орися настільки зріднилась з їхнім острівцем, з їхнім старим Домом, що вирвати її відтіля було б просто блюзнірством. Та й як би копія Орисі жила б в цілком підвідному домі? Адже вона звикла бути майже сухопутною. Що ж робити?... Чорт! Ти, Марулька, не супермозок, а маразматик склеротичний! Знайшла про що журитися! Просто потрібно зробити собі нову сестричку - подружку! Тільки ще дурнішу, ніж Орися, щоб не дуже страждала, і не довелося б їй ще якого-небудь відомого письменника з могили витягати. Ступінь розуму 5-7, як у Первинної, цілком достатньо.
А тіло заберу те, що стоїть в головному залі під склом з тих пір, як я сюди прибула. Щось я стала помічати, як самі маломозі едеміти припливають до нього, і як начебто... моляться! Знайшли чому поклонятися - це ж майже муляж, там усередині нічого немає, ні нутрощів, ні крихти мозку - просто оболонка. Потрібно все-таки організовувати свята, як у старому Домі, розваги і відпочинок для едемітів, схоже, що вони сумують. От заведу собі Орисю... Ні, назву інакше. Нехай буде Маня. І нехай ця Маня буде для домашніх едемітів піонервожатою і психологом. А для мене - компаньйонкою. Чудово!
І нехай собі співають, малюють, вишивають, а ми з Манею будемо їх хвалити, і все буде добре. Так Марулька і зробила, зовнішність Марини Стеценко-Бартон була збережена, тільки Маня стала русалкою - а як інакше під водою? Дуже гарна Маня вийшла! Вище пояса - прекрасний дівочий торс, а нижня частина тіла покрита зеленувато-блакитною блискаючою лускою, зелений хвіст, зелене волосся, зелені очі. Домашні едеміти, особливо самі маломозі, дивилися на неї, роззявивши рота і плавали за нею юрбами, як за кінозіркою. Маня дуже вдало вписалася в життя Дому, хоча спочатку були й ексцеси. Мозок менеджер по персоналу, що і так був незадоволений появою Мані у його сфері діяльності, якось доповів:
- Марина Василівна, погано ти спроектувала Маню.
- Чого це ти так вирішив? - здивувалася МВ2.
- Сьогодні черепаха-кріоконструктор не може працювати, вона плаче цілий день після того, як ваша Маня заспівала їй пісеньку "Я мріяла про моря і корали, я ПОЇСТИ мріяла суп ЧЕРЕПАШАЧИЙ". Треба думати, про що і кому співати!
- Ой, можливо ти маєш рацію - Маня ж не дуже багатомоза! Треба додати їй рівень розуму і закачати їй яке-небудь світило психології. А з тією черепахою я поговорю. У якому вона секторі зараз? - сказала МВ2.
- Сектор Д23, кличуть Ельвірою - буркнув менеджер і відключився.
А МВ2 знайшла Ельвіру і заговорила з нею.
- Елічка, люба, чому ти плачеш? - ласкаво запитала вона.
- Марина Василівна, як же мені не плакати, якщо люди там, на землі, такі жорстокі!
- Чому ти так вирішила, Ельвіра? - сторопіла МВ2.
- Вони ЇДЯТЬ своїх маломозих едемітів! Так, так, так, я знаю! Люди їдять черепах, курей і свиней! Це ж дикість! Я не хочу будувати кріокамери для них!
- Ельвіра, люба, а чому ти вирішила, що земні тварини - маломозі едеміти людей? Це зовсім не так! Це ми, едеміти - одне ціле, єдина істота в різних типах тіл, а люди і всі земні і морські тварини - зовсім різні істоти! Вони не можуть ні розділитися, ні злитися!
- Все рівно, нехай навіть і різні істоти, але тварини - маломозі, а люди - ні!
"Ні фіга собі проблемка" - подумала МВ2. Вона не знала що сказати. Ага, придумала!
- Ельвіра, а як ти думаєш, чому в нас так багато кріокамер а ми все будуємо і будуємо нові?
- Не знаю-у-у... - пхикала Ельвіра.
- Та тому, що у всіх людей і у всіх тварин генокоди різні. А в нас - один генокод на всіх-всіх-всіх! І у вас, домашніх едемітів, і в наземних, і в мене, і в Мані - один набір генів, ми всі - одна людина, що навчилася мінятися і поділятися на частини, саме тому ми називаємося едеміти і не їмо один одного. Зрозуміло?
- Ага-а-а! - ще схлипувала Ельвіра.
- Крім того, людина - це хижак, мисливець, вона просто не змогла би жити і плодитися без тваринної їжі, такими вже нас Бог створив. Елю, припини, ти це все прекрасно знаєш, у тебе ж шостий ступінь розуму!
Еля мовчала, але МВ2 прочитала в неї в голові, що Ельвіра незабаром заспокоїться. Відразу після цього МВ2 закачала в Маню знання двох психологів різних наукових напрямків і одного страшенно знаменитого психіатра, і все налагодилося. Хоча МВ2 тепер стала хвилюватися, чи не занудиться така розумна Маня? "Як важко підтримувати психологічний баланс у цьому Домі-дурдомі, Господи прости" - подумала МВ2.