16. Подружки біля каміну.

        Мадам Буресвіль чаювала з бабусею Галею, вони дуже подружилися останнім часом , і допомагали одна одній переносити старість. Незважаючи на те, що ці дами прожили такі різні життя, їм було про що поговорити. Бабуся Галя в молодості багато читала ,  знала напам'ять безліч сонетів Шекспіра, обожнювала Уайльда і знала багатьох інших письменників і поетів.  Мадам Буресвіль теж любила читати, хоча віддавала перевагу любовній прозі і детективам. Світову літературу вона теж знала - адже вона була з гарної родини й одержала пристойну освіту.

     Багато часу вони обговорювали свої болячки, і бабуся Галя щораз  везла із собою на віллу  "Емі" цілі батареї баночок і скляночок із усяким зіллям "від суглобів" для мадам Буресвіль.  Це були абрикосові кісточки на самогоні,  зелені горіхи на авіаційному бензині, цвіт акації, бузку, каштани в спирті  і навіть капустяні листи в сметані - весь арсенал українських народних засобів.  Мадам Буресвіль дуже серйозно до цього всього ставилася,  намащувалася і прикладала зілля до своїх багатостраждальних колін. Вона зробила висновок, що  народна медицина - це річ, а офіційна  - гігантська планетарна омана і взагалі - фігня.

   -  І скажу вам по секреті, Галья, ви ж не вважатимете мене божевільною бабою, але мене вилікував зовсім не доктор Брідлі, - заявила вона бабусі Галі.

   -  Як, адже ви  заповідали йому купу грошей?

   -  Та бог з ним, він людина порядна, не як інші лікарі, аби  грошей побільше з хворого здерти. Він лікував щиро і сумлінно. Але! Мене вилікував не він.

  -  О господи, Емілія, а хто ж тоді? - здивувалася бабуся Галя.

   -  Слухайте, Галья! У ту переломну ніч мені снився дивний сон.  Я згадала його відразу, як тільки прокинулася, але не додала особливого значення -  мало чого нам сниться!  А снилося мені, що я злітаю в небо, до білих ангелів, що парять у синім небі, у білих хмарах. Вони кличуть мене, я тягну до них руки, але мене щось тримає. Я бовтаюся між небом і землею, як повітряна кулька на мотузочці. Я дивлюся вниз і бачу себе саму,  сплячу у своїй постелі, але чомусь зовсім голу. Біля мене на стільці сидить моя колишня медсестра Герда. Обличчя її дуже напружене, зосереджене і покрите крапельками поту.   І я не лечу до ангелів, а  зависаю он там, у кутку над дверима і тепер уже бачу Герду зі спини.  Вона начебто  мне мені живіт руками. І слухайте! Поруч з Гердою, якось цікаво, не по собачому, сидить наш Чарлі. Він дуже пильно дивиться на Герду  таким розумним людським  поглядом, що мені аж страшно стало.

   -  Ну,  Емілія, Чарлі у вас дійсно дуже розумний пес - сказала бабуся Галя.

   -  Ні, саме розумний, людський погляд! Ви ж не бачили, Галья, тому не сперечайтеся зі мною! - майже  закричала мадам Буресвіль.

   -  Мовчу, мовчу, Емілія! Продовжуйте далі.

   -  От сидить Чарлі, а в лапах він тримає мисочку  з якимись червоними шматочками. "Що ж це таке?" - думаю я. Придивляюся і бачу, що це закривавлені часточки ... чого, не скажу - боюся!  Саме того, що виросло в мене на шлунку!

   -  Та що ви, Емілія, чому ви так вирішили?

   -  Тому, що Герда періодично кидала туди черговий шматочок! Я хотіла підлетіти ближче, розглянути докладніше - але сон закінчився.

   "Ну, чорт, а бабулька тоді літала в астрал, добре, що не все бачила" - думала Чарля,  дрімаючи в куточку під кріслом.

   -  А вранці, Галья, я прокинулася зовсім здорова. Так, здорова! Я почала їсти, спати, моторошні болі припинилися, а ліки всі потихеньку я й викинула.

   -  Це все дуже дивно, але як же ви собі це все пояснюєте? - сказала бабуся Галя.

   -  Я думаю, що Герда була не така проста дівчинка,  як здавалася. Вона, напевно, спілкувалася з  філіппінськими знахарями. Пам’ятаєте, один час у пресі пронеслася хвиля статей про хілерів - операції голими руками, без усяких розрізів?

   -  Ага, так, пам'ятаю, у нас теж це дуже активно обговорювалося в пресі, а потім знайшли, що це шарлатанство і все затихло - відповіла бабуся Галя.

   -  Ні, це не шарлатанство - але офіційна медицина їх не визнає. Отож , Герда, напевно, освоїла цю методику! Очевидно, якийсь знахар відкрив їй свою таємницю! - тріумфально вигукнула мадам Буресвіль.

   "Ух, слава богу, що є такі знахарі! Цього разу  відбрехались!" - подумала Чарля.

   -  Імовірніше всього, що це так, але чому вона мовчала? Чому зробила це таємно?

   -  Напевно, я була її перша пацієнтка, і вона сумнівалася в успіху. А потім, перед своїм від'їздом - зважилася.  Адже я тоді практично агонізувала, мені залишалося жити лічені дні, а може і години - недарма ангели зібралися наді мною!

   -  Ой, Емілія, у мене просто мурашки по шкірі пішли! Це ж  чудо! Вам дуже поталанило з Гердою.

   -  Так. Я це все не відразу усвідомила, а потім думала, зіставляла  і прийшла от до такого висновку. Прийшла до висновку, та й послала Герді на весілля інше своє брильянтове намисто. Навіщо воно мені? Щоб підкреслити все неподобство старечої шиї?  Зате я тепер відчуваю, що заплатила за лікування сповна і нікому не залишилася винна.

   -  Ох-ох-ох - сказала бабуся Галя - і жити нам, старим, з нашими хворобами важко, і вмирати не хочеться!  Ви маєте рацію, Емілія, необхідне у вас є, а розкоші в такому віці і не потрібно. Потрібно радіти кожному дню життя, кожному промінчику сонця,  кожній краплі дощу, кожній травинці. Життя таке прекрасне і таке коротке!

   -  Галья,  я така задоволена, що бог дав мені Марі і вас слідом за нею - ніхто мене так не розуміє, як ви.  Ну, а тепер розповідайте, як там наші дітки?

    І бабуся Галя починала розповідати мадам Буресвіль, що їли і як спали їхні правнуки Грегорі і Луїза. Свого первістка Марися і Річі  назвали цим ім'ям, щоб зробити приємність  мадам Буресвіль і віддячити її хоч якось за  весільні подарунки. Вона була в захваті, і на її нічному столику стояло декілька фотографій Грегорі  в різні періоди  його чотирирічного життя. Гриша, як його називала бабуся Галя,  вийшов білошкірий, темноволосий, як Марися і кароокий, як Річі, рисами обличчя схожий на Марисю. А молодшенька, дворічна Луїза була копією своєї бабусі Луїзи, матері Річі - вона була білява і блакитноока, як янголятко. Річі любив, звичайно, свого сина, пишався ним, але крихітку Лу він просто обожнював і вважав, що  тепер душа його матері втілилася в їхній дочці.