14. Швидка допомога "Жнива смерті"

        Бригада швидкої допомоги на автодорогах заступила на чергування.

   -  Лео, тобі налити чашечку кави?  - запитала гарненька мулатка медсестра Ліз.

   -  Так, будь ласка, тільки без цукру - відповів лікар і шеф бригади пухкий гладкий блондин з веселими блакитними очима.

   -  І мені, Ліззі, мабуть, налий - не відриваючись від телевізора з футболом сказав молодий стрункий мачо Гаррі - мед брат.

   Ліз налила всім кави і запанувала тиша. Для стороннього спостерігача. Тому що насправді   едеміто-команда швидкої допомоги інтенсивно спілкувалася.

   -  Хоча б нам не дістався цей Джонатан - думала Ліз. - Все його цікавить, всюди лізе. Воно тобі треба, ти водій, сиди, кермо тримай і все.

   -  У мене така підозра, що йому приємно розглядати рани, кров, шматки м'яса, змішані з запчастинами - подумав Гаррі.

   -  Не зовсім - подумав Лео. Я сканував його. Він сам, свідомо, так не вважає. Це глибинна підсвідома патологія. Потрібно буде його трошки полікувати, як буде час. При деякому збігу обставин ця тяга може штовхнути його і на убивство.

   -  А я Стіва люблю - приїхав, голову на кермо  -  і готово, баю-бай, роби, що хочеш! - подумала Ліз.

   -  Так, але  і водій з нього той ще, у будь-який момент може "баю-бай" зробити при ста милях на годину - засміявся Лео.

   -  На пенсію йому давно пора,  так  чи бачиш, не витурити його, все йому мало - подумав Гаррі.

   Тут пролунав сигнал виклику для бригади, і  диспетчер повідомив Лео адресу і короткий опис події.  Всі троє одяглися і  вийшли до автомобіля з червоним хрестом на боці. Водій був новий, незнайомий.   Низенький чорнявий менеджер представив його  бригаді, і машина помчала по вечірньому місту. Лео  дістав свій мобільний телефон,  не простий, а едемо-телефон, і просто повертів  його в руках. Він  у нього нічого не говорив, він у нього подумав та ж саме - адреса аварії і короткий опис ситуації.

   -  Що там, Лео?  - запитала Ліз.

   -  Родина - батько, мати, дитина двох років, район моста Лінкольна.

   -  Ой, так там зараз багато люду товчеться!  - подумала Ліз.

   -  Ні, не просто коло мосту, трошки осторонь.

   -  От би що-небудь пристойне сьогодні попалось! - подумала Ліз.

   -  Ага, а то минулий раз парочка бабусь, а в позаминулий - неписьменний алкаш.

   -  Так, бригада, увага! - подумав Лео. Згадаємо нашу заповідь. "Тільки мертві, тільки абсолютно мертві, котрих земна медицина не в змозі оживити".

     Ліз і Гаррі повторили заповідь за Лео.

   -  "Ми пам'ятаємо, що будь-яке наше бажання незаконно  легалізувати ще одного едеміта ляже смертним гріхом  на душу Марини Стеценко-Бартон,  нашої прародительки".  Ліз і Гаррі знову повторили.

     Машина круто повернула і зупинилася. Бригада, прихопивши свої валізки, швидко залишила машину.  Тим часом інша машина з номерами пансіонату для собак розвозила своїх клієнтів  по будинках хазяїнів. Це по документах. Та й хто б дивився ті документи? Як говорив незабутній Шарик: "Лапи і хвіст - от мої документи!" З п’яток різноманітних псин чинно лежали у своїх клітках.  Чистенькі, нагодовані, з ледачими думками про цукрову кісточку і знайому даму в тічці. Але, природно, це були не такі вже прості собачки. Це був матеріал для підміни загиблого на едеміта. Підміну робили найчастіше  в машині, по дорозі назад, але іноді і на місці аварії, якщо не заважали зіваки та поліція.

    Сьогодні улов був непоганий.  При першому ж погляді на місце аварії, Лео зрозумів, що ніч буде вдалою.  Автомобіль був дорогим, останньої марки, і це вже добре. Жінка  була жива, а чоловік  мертвий на всі сто відсотків. Дитина у своєму крісельці теж не подавала ознак життя. Спробуємо його пореанімувати!

   -  Що, хлопець готовий? - запитав знайомий поліцейський.

   -  Схоже, але спробуємо поборотися - відповів Лео. Ви ж знаєте, комісар,  сучасна медицина багато на що здатна. А сам подумав, що добре, що шия зламана акуратно, без відкритих ран.

   -  А ще на більше здатні ви, доктор. Ви ж просто чарівник!  Пам'ятаю, я якось вам з-під машини ну зовсім готового мерця витяг, а ви його привезли живого.

    -  Багато ти, брате помічаєш, потрібно тобі трошки пам'ять підчистити, коли час вибереться - подумав Лео,   мовчки розпочавши  роботу.   Бригада теж зайнялася своєю справою.

     Жінка була поза небезпекою, а дитина дуже погана. Лео прикладав усі можливі зусилля. Розідране, безпомічне,  закривавлене тільце  пручалося спробам повернути його до життя. Але от все саме необхідне зроблено і дитина задихала.

   -  Все, поїхали - скомандував Лео водію. Тільки вкрай обережно і м'яко!

   Машина рушила, а на сусідній вулиці паралельним  курсом рушив фургончик із собаками.

   -  Починаємо підміну - подумав Лео.

    Ліз зосередилася і пильно подивилася водію в потилицю. Машина зупинилася,  акуратно припаркувавшись на пустельному узбіччі біля парку. Водій тихо схилився на кермо. Ліз поклала йому руку на голову і знову зосередилася на кілька секунд. Справа зроблена, водій не буде пам'ятати про цю зупинку.   Гаррі відразу  швидко й акуратно зняв одяг із загиблого і  відкрив дверцята машини, в яку беззвучно заскочили всі п'ять собак. Лео і Гаррі винесли  труп чоловіка і завантажили його в собачий фургончик, у спеціально замаскований відсік під підлогою.

    Собаки тим часом уляглися на ноші, обійнялися, закрили очка, і стали обпливати, як воскові фігурки перед каміном. Кілька хвилин на носилках лежала  купа, що здригалася, незрозуміло чого - шерсть, хвости, вуха, зуби, але незабаром усе це потонуло в пульсуючій туші, з якої почало поступово формуватися тіло, просто одне людське тіло без особливої подібності на загиблого, із приблизними, розпливчастими  рисами обличчя.  Гаррі і Ліз тим часом займалися малям і його мамою, а  Лео керував перетворенням.  Піт виступив у нього на чолі, це дуже складний процес - перетворювати не себе, а іншого едеміта.    Але ось безформна маса на ношах  стала вже трохи нагадувати загиблого.  Гаррі  спритно натягнув на нове тіло плавки і джинси загиблого.