11. Нова медсестра.

       І от з Гонконгу прибула Герда з повною інформацією про Люсі Фармер. МВ усе це пересортувала, профільтрувала і записала Марисі - просто як довідкову інформацію, щоб знати свою легенду.  У самої Герди всі спомини Люсі і секретарки з поліції стерли, крім професійних знань - вистачить уже,  навчені гірким досвідом.

    Документи Люсі Марточка-3 підробила так, що жоден  експерт не засумнівається -  у Марточок  ручки тонкі, ніжні і дуже чутливі, а очі - що мікроскопи. Марточки взагалі створені були для таких тонких робіт.  Марися не поїхала в Гонконг - не велике цабе, так сліди замітати. Прибула на Хариму як завжди, на Баті, вийшла на берег у затишному містечку під розлогим деревом, що схилилось над водою, куди завжди причалювала. Але раніш вона була філіппінцем середнього віку, а тепер - красива, струнка дівчина з невеликим саквояжем.

     Марися пішла прямо на віллу мадам Буресвіль.  «Для нашого брата ніяких рекомендацій не потрібно, мадам у нас ручна, це добре!» - думала Марися.  Мадам саме  сиділа, нахнюпившись, і думала, що таку гарну медсестру, як Герда, їй важко буде знайти.  До мадам приходило багато бажаючих у неї працювати, але вона все вередувала - то досвіду в кандидатки мало, то  посмішка якась хитра, то  незграбна, то неохайна.

   -  Мадам Емілія, до вас дівчина дуже симпатична на роботу найматися прийшла! - сказала Лінда.

   -  Запрошуй її, Лінда! - відповіла мадам.

   Ну і, звичайно ж, хто б сумнівався,  її взяли, і почала Марися теж жити на віллі "Емі". І дуже вчасно. Через декілька днів  приїхав Річі. От що показала Марисі одна гарненька пташка, як тільки Річі з'явився в рідному домі:

   -  Річі, синку, із приїздом - містер Бартон поцілував Річі, дістав свої сигари і сів у крісло.

   -  Добрий день,  тату, я задоволений, що ти здоровий, - стримано відповів Річі. Відчувалося, що особливо теплих стосунків між сином і батьком не було - так, родичі.

   -  Ну, синку, і чим ти думаєш займатися далі? -  запитав містер Бартон, відкидаючись у кріслі і з насолодою вдихаючи ароматний дим.

  -  Поки що не можу прийняти рішення. В Англії в мене є дуже цікава пропозиція від однієї адвокатської контори, але я так сумував  за домом, за нашим морем, за своєю яхтою...

   -  О, ця яхта!  Мені вже всі  поважні дами міста вуха продзижчали: "Де ж ваш Річард, чому ви його не виводите у товариство, такий завидний наречений для наших дочок, а він кожне літо проводить зі своєю улюбленою яхтою!"

   -  Тату, поважні дами нехай трішки почекають, - посміхнувся Річі.

   -  Синку, скажи чесно, може в тебе в Англії є дівчина? - запитав містер Бартон.

   -  Ні, тату, поки що немає нічого такого, що заслуговує уваги, англійські дівчата якісь вже дуже сучасні, заміж не поспішають, заводять відносини без любові,  розстаються без жалю. Я не розумію їх.  Напевно, це я старомодний. Поки що я збираюсь влаштуватися на роботу,   придбати  досвід, клієнтів, це мої плани на найближче майбутнє, тату.

   -  Так, Річі, все вірно,  ти так схожий на свою матір, бідолашну Лу, вона теж була ніжна і віддана в любові, не те, що я, старий гріховодник. Відпочивай, Річард, улаштовуйся, я тобі завжди допоможу.

                       ***

   -  Чорт, чорт, чорт!!! Ця яхта, він на ній  як учеше по океані, шукай-літай! Потрібно, напевно, її трішечки зламати! - нервувалася Марися.

   -  Спокійно, - сказала МВ, - ти забуваєш, хто ти така - укус комарика, легеньке кодування  і зовсім випадкова зупинка яхти "Луїза"  на пляжі мадам.

   -  Я не дозволю його кодувати! Ви його ще закодуйте на любов до мене, це не чесно, я не хочу так!  - верещала Марися.

   -  Тихо, припини істерику,  я сказала - кодування на причалити до берега мадам - і ВСЕ, ти чуєш мене?

   -  Ну, якщо тільки на причалити... - заспокоїлася Марися.

   -  Все, вирішено, Гердочка, ти в нас головний детектив, приступай до виконання завдання: Річард Бартон  повинен завтра  рано вранці, поки спить мадам, зробити "обліт" Харими і причалити  поблизу вілли "Емі" у бухті каменів. Все!

                    ***

     Наступного ранку Річі піднявся на світанку і, прихопивши якусь їжу, побіг до своєї "Лу". Яхта стояла цілком підготовлена до плавання. Спочатку обійду  навколо нашу Хариму, як я по ній скучив у цій холодній, похмурій Англії!  Річі направив яхту навколо острова. Перші промені сонця освітлювали Хариму - білосніжні пляжі, високі гори, покриті буйною тропічною рослинністю, висотні готелі різноманітних  обрисів  і чисте іскристе море - тепле, чудове, живе. "Немає кращої країни, де ти народився, немає краще краю, де ти ріс" - заспівав Річі стародавню пісню маорі, що співала йому нянечка в дитинстві - це правда!  Все знайоме, все  зрозуміле, все так, як треба.

    Ні, залишуся тут, - думав Річі.  Довгі, плавні і могутні хвилі накочувалися на берег, приносячи запах океанічних глибин. Безліч риб кружляло навколо яхти, начебто  зустрічаючи Річарда і поздоровляючи його з прибуттям.  І не "начебто ", а точно. Всі Рисі, Стрілки і Ханті, хто був недалеко,  потай від МВ припливли подивитися зустріч з "нареченим", як в Едемі називали Річі.  Якби  Марися так не хвилювалася, то вона б помітила цю юрбу.

      І от Річард звернув увагу на гарний куточок берега під обривом - чимось він привернув його увагу, і він  спрямував яхту туди. Начебто нічого особливого. Розсип каменів вигадливої форми, швидкий струмочок з під листя і... на пласкому камені, на великому рушнику - гарна дівчина в купальнику, у солом'яному капелюсі, із книгою в руках і з морем, що  хлюпочеться в синіх, бездонних очах.  Молоді люди який той час мовчки дивилися один на одного. У Марисі тремтіли руки і затекли ноги, поки "Луїза" підходила до берегу.

   -  Міс, ви, звичайно ж, місцева русалка? -  нарешті запитав Річард.

   -  Мабуть, так - посміхнулася Марися, -  але зараз я працюю медсестрою в мадам Буресвіль.