10. Родичі знайшлися!

         Пройшов місяць.  Мадам Буресвіль чудово почувалася. МВ копирсалася в численній рідні мадам, підключивши до цього діла Інтернет. Марися стала завсідником інтернет-кав'ярень і  запускала пошуки по всіх іменах рідні з надією на випадкове везіння. І це відбулося! В екстрених випусках усіх британських газет піднявся галас про спалах курячого грипу в графстві Кент, батьківщині мадам.  Миготіло багато "наших" імен, але все не так, як потрібно. І от, нарешті.   

    "Родина Брентонів, Ірен та Ентоні, лікарі, під час виконання службових обов'язків заразилися курячим грипом і померли."  Лондонський  Експрес 12 травня.

   "Курячі погроми! Стара добра Англія збожеволіла! Ще вчора цілком мирне населення підпалює будинки людей, що занедужали курячим грипом."  Дейлі-Трибюн 19 травня.

   "Вчора бандою курячих погромників був облитий бензином і підпалений будинок  лікарів Брентонів. Батько Ентоні Брентона, містер Олівер Брентон, 65 років,  професор історії,  і  син Брентонів, Тоні, 16 років, школяр, зникли в невідомому напрямку" Дейлі-Телеграф. 20 травня.

   -  Ура, зникли в невідомому напрямку! - закричала Марися і побігла доповідати МВ.  МВ заметушилася.

   -  Чудово, паспорти виявилися не потрібні - спішно зникли!  Але якесь водійське посвідчення сфабрикуємо - у мене є англійське. Так, потрібно ще раз перечитати мадам і переглянути всі сімейні фотографії. Олівер Брентон - її троюрідний племінник  і в молодості мадам Буресвіль товаришувала з його матір'ю. Мадам  бачила Олівера останній раз 45 років тому ! Але який він став тепер!  Марися, терміново потрібні  їхні фотографії зараз, хоч паскудненькі.

   -  Добре, пошукаю в Інтернеті,  а взагалі ж можна як завгодно - 45 років! Тоні зробимо такого, як Олівер у дитинстві -  мадам його чудово пам'ятає підлітком.

   -  Ні, якби  тільки мадам!  Зовсім випадково їх може побачити хтось  ще. Потрібна справжня зовнішність.

-  Добре, добре, побігла в Інтернет - кав’ярню! - сказала Марися.

   Ввечері Марися принесла фотографію професора Брентона із сайту  "Кентский коледж історії і права" з рубрики "Наші  викладачі" і фотографію Тоні - переможця конкурсу "Кращий програміст графства" у номінації до 17 років. МВ полегшено зітхнула - слава богу, що є Інтернет! І зайнялася програмуванням  тіл "курячих" родичів.   А Марися почала писати листа псевдо-Брентона до мадам.  У результаті в неї вийшов такий лист: "Високошановна мадам Буресвіль! Пише Вам Ваш племінник Олівер Брентон. Можливо, Ви чули про те, що в нашому графстві лютує "курячий грип", чи SARS. Він забрав життя мого сина і невістки, прекрасних, розумних  людей, самовідданих лікарів, що працювали над ліками від цього грипу і самі заразилися.   Мало того,  банда погромників підпалила наш будинок, тому,  що обивателі бояться  подальшого поширення інфекції. Хоча  мої діти жили в квартирі при госпіталі під час роботи над вакциною, і заразити нас з онуком просто не могли.  Ми змушені були спішно виїхати, тому, що в той же день підлітки-однокласники закидали Тоні каменями, і я  не ризикнув довше залишатися в Англії.  От уже місяць, як ми з Тоні блукаємо по світу. Це могло б бути приємною подорожжю, якби  не наші сумні обставини - смерть найближчих   і дорогих людей. Гроші в нас  поки що є, але  вони дуже швидко тануть.  Зараз ми в Гонконгові і я згадав про Вас,  про вашу доброту і людяність. Тоні потрібно продовжувати навчання,  мені працювати, хочеться, щоб поруч були  родичі. Тому прошу Вашого дозволу пожити у Вас деякий час, поки я не влаштуюся на роботу. Щиро Ваш, Олівер Брентон."

   -  Нормально!  - Сказала МВ. Рівно через місяць поїдеш у Гонконг і кинеш лист там.

   -  ОК!  - сказала  Марися.  І подумала, що час ще є, Річі  повинний приїхати місяця через півтора - уже не студентом, а готовим юристом.

   ***

  -  Мій боже, любий Оллі, такий чарівний хлопчик, і що тільки діється у світі! - вигукнула якось вранці мадам Буресвіль, читаючи ранкову пошту. - Лінда, уявляєш, бідний Оллі надіслав мені листа, який жах, у нього загинули діти, і він з онуком їде до мене, яке щастя! Я дуже хочу їх  бачити!

  -  Жах - щастя, нічого не розумію, - дивувалася Лінда.

  -  Не важливо, біжи на пошту, дай телеграму  в Гонконг, главпошта, до запитання,  запиши, містеру Оліверу Брентону. "Дорогий Оллі, негайно приїжджайте. Емілія". Так, і туди ж п'ятсот доларів, на дорогу.

    І от, через  два дні, дуже відповідальний момент - вихід родичів у світ, майже зразу ж з під хвоста Утробки. Дядечко Оллі дуже хвилювався. Тоні набагато менше - йому простіше,  який є, такий і є. І хоча всі спогади мадам про Оллі в нього, псевдо-Оллі, були набагато яскравіші і свіжіші, ніж у самої мадам, але ці 45 років!  Не осоромитись би.  Хоч Марися і принесла йому всю інформацію, що знайшла, про інститут історії і права, де він "викладав", хоча МВ зчитала і закачала йому аж трьох найкращих  викладачів історії  на архіпелазі - все рівно ризик був.

   -  Оллі, не нервуй - говорила Орися дядечку Оллі - що, Емма тебе екзаменувати, чи що буде, позгадуєте про молодість, та й усе.

   -  Та і манери англійські ти від містера Скотта прекрасно перейняв,  слава богу, що на Харимі живе юрист-англієць - заспокойся, Оллі - говорила МВ.

     Одяг Марися їм поки купила - з ніг  збилася, от одяг повинен бути чисто англійський, до білизни. Тут проколотися було легко. Акцент Марися в порту вивчала, а дядечко Оллі довго слухав англійські радіостанції.

    І от, нарешті, Марися на Баті доставила їх у Гонконг. На водійське посвідчення якогось наркомана-бідолахи, перероблене  Марточками на ім'я Олівера Брентона, ледве вдалося одержати гроші, короткий переліт і  Харима.  Водій мадам зустрів їх в аеропорті. Тоні ніс свій ноутбук, куплений у Гонконгові і пошморгував носом. Дядечко Оллі нервував.  Але зустріч з мадам Буресвіль пройшла добре. Вона поцілувала Оллі і Тоні, потім почала вертіти їх на всі боки і ретельно розглядати. І знайшла, що Оллі схожій на її покійного дідуся, а в Тоні підборіддя і вуха - точнісінько  такі ж самісінькі, як у самої мадам. Тоні зніяковіло посміхався.