9. Помилка з псевдо-Гердою.

       Через два дні містер Брідлі з важким серцем попрямував до мадам Буресвіль. Що вона ще жива, це ясно, але що в неї в будинку діється,  він добре уявляв. Багато ракових хворих довелось йому супроводжувати до смертного одру - це дуже важко для хворого, для його оточення і для лікаря теж.  Ввійшовши в будинок, він помітив якусь дивну,  приховану метушню.  Він піднявся в спальню до мадам і застиг, звісивши щелепу на підборіддя. Мадам підготувалася до його приходу.  Вона стояла (!) біля вікна у своєму улюбленому платті, із зачіскою, макіяжем  і з радісною, хоч і  досить єхидною посмішкою на  сухому, зморщеному личку.

   -  Що, здивовані! Любий містер Брідлі, я бачу, ви самі не очікували такого ефекту від своєї останньої схеми лікування!  - сказала мадам, за допомогою доглядальниці дошкандибала до крісла, і сіла.

   -  Боже, я вам так вдячна!  Ви повинні запатентувати свої нові ліки - ви його перемогли!  Не хочу казати кого - боюся! Пророкую - ви станете світовою знаменитістю, одержите  Нобелівську премію і розбагатієте!

   -  Е-е, бе-е - містер Брідлі гарячково міркував, що б таке сказати.

   -  Містер Брідлі,  до реч,і -  втрутилася Герда, - я дуже пунктуально виконувала всі ваші вказівки, що ви мені дали на минулому тижні.

    Герда сказала це, повернувшись до містера Брідлі  і виразно підморгнувши йому одним оком.

    -  Так, дякую вам, Гердо, ви чудова медсестра - знайшовся містер Брідлі.

    Мадам Буресвіль ще щось радісно щебетала, потім містер Брідлі оглянув її, помацав живіт.  Нічого. Зовсім нічого. Ще чотири дні назад отут була велика пухлина!  Чудеса. Тиск у нормі. Колір обличчя досить свіжий.  Серце б'ється рівно і ритмічно.

    -   Герда,  ходімте у ваш кабінет, я вам дам нові вказівки - сказав містер Брідлі.

   Вони  пішли в маленьку медсестринську кімнатку.  Герда міцно зачинила двері і сказала:

   -  Містер Брідлі - ми з вами знаємо, що рідко, але бувають такі  випадки,  коли все це саме собою  кудись зникає. Ні моєї, ні вашій участі тут не знадобилося - тільки всевишній вирішує, кому і коли вмерти. Тому, з огляду на моє попередження і підтримку,  я пропоную вам угоду -  50% того, що відвалить вам мадам за  своє зцілення, дістанеться мені.  Ви ж не вважаєте, що це  таке вже велике нахабство з мого боку? Зрозумійте мене, я так втомилася в цій дикій спекотній країні, серед цих темних облич, я так хочу в Європу! Мені, щоб виїхати і пристойно жити там хоч деякий час, потрібно ще зовсім небагато! А мадам не скупа. Вона заплатить вам (нам!) добре.

   -  Ні Гердо, я не засуджую вас,  і моєї заслуги в цьому випадку дійсно немає,  але морально-етична сторона...

   -  Ой, облиште, ви хочете, щоб все дісталося котам? Чи цьому злодію меру? А їй своїх грошей до кінця життя  все одно не витратити. А після смерті тим паче вони їй будуть ні до чого!

   -  Так, ви мабуть маєте рацію. Я тільки не знаю, що набрехати колегам.

   -  О,  існує безліч засобів, котрі комусь допомагають, а комусь ні, не мені вас учити, чим більше пояснень, тим важче перевірити.

   -  Добре, Герда, я думаю, це не такий вже великий гріх перед богом, людьми і медициною. Хоча це і називається "вступити в злочинну змову", я згодний.

   Чарля в цей час розважалася на березі, ловлячи крабів. Батя стояв на приколі серед каменів  і теж скидався на камінь. Він же був трішки хамелеон.  Коли коти доповіли Чарлі про розмову псевдо-Герди і містера Брідлі, то Чарля дуже здивувалася. Вона точно знала, що МВ не давала псевдо-Герді ніякої вказівки здирати з містера Брідлі якусь там плату.  Але МВ, коли довідалася про це, зовсім не здивувалася, а тільки засмутилася.

   -  Поспішала я тоді, дурепа, фуганула всю пам'ять Герди в псевдо-Герду, ніколи було фільтрувати. От особистість Герди і пересилила особистість Марисі. Треба надалі качати інших людей обережно, тільки спеціальні знання і все.

                               ***

    Вранці псевдо-Герда передала через котів, що хоче зустрітися з Марисею у місті. МВ, ОВ, Марися і Чарля довго радилися, як бути з псевдо-Гердою, але вирішили поки-що послухати її. Псевдо-Герда призначила побачення на лавочці в сквері перед аптекою.  Марися побачила її здалеку.  Вона сиділа, як мармурова статуя, випроставши спину, витріщивши свої  світлі очі й акуратно їла морозиво. Марися почала шаркати ніжкою, вдаючи галантного кавалера. Боже мій, подумала Марися, у ній немає нічого від мене,  хоч усе це - я!  Просто не віриться.  Псевдо-Герда доїла морозиво і сказала:

   -  Дорога Марися, я всі ці дні думала, що мені робити в такій фантастичній ситуації,  в якій я опинилася, і, нарешті,  вирішила. Я думаю, моє рішення задовольнить тебе... вас?  Не важливо. Я давно вже вирішила виїхати звідси, як тільки мадам Буресвіль помре. Але тепер цього чекати доведеться довго, а я вже не така молода. Тому я хочу зробити це негайно.  Мене дуже спокушала можливість виїхати з цим тілом. Я могла б заробляти величезні гроші як  лікар, могла б стати будь-якою неземною красунею і саме головне - могла б жити вічно.  Але існують деякі "але". Перше.  Рано чи пізно хто-небудь підгляне, ЯК я лікую. І тоді, твоїми словами, прощай спокій і воля. Друге. Необхідно буде змінювати місця проживання, документи, імітувати старість, ховатися, як злочинець. Це не в моїй натурі.  І третє. Я почуваю дуже багато тебе, вас... у собі, всі ці риби, крокодили, хрюні та інші тварюки мені просто огидні. Я гидую сама себе! Я в такому стані не зможу нормально жити, я буду проклинати себе, уявляючи, що легко можу стати будь-яким чудовиськом. Тому я вирішила повернутися у своє старе, хороше, нормальне тіло. Але в мене умова. Передай всім.  Це перше, переписати в моє старе тіло всі ті медичні знання від доктора Брідлі, що у мене зараз є. Все інше - дублювання мене, лікування мадам - я не повинна пам'ятати. Друге. Дозвольте мені підлікувати й омолодити моє старе тіло - я не дуже здорова.  І третє - виділіть мені трошки ваших перлів.