Через два дні містер Брідлі з важким серцем попрямував до мадам Буресвіль. Що вона ще жива, це ясно, але що в неї в будинку діється, він добре уявляв. Багато ракових хворих довелось йому супроводжувати до смертного одру - це дуже важко для хворого, для його оточення і для лікаря теж. Ввійшовши в будинок, він помітив якусь дивну, приховану метушню. Він піднявся в спальню до мадам і застиг, звісивши щелепу на підборіддя. Мадам підготувалася до його приходу. Вона стояла (!) біля вікна у своєму улюбленому платті, із зачіскою, макіяжем і з радісною, хоч і досить єхидною посмішкою на сухому, зморщеному личку.
- Що, здивовані! Любий містер Брідлі, я бачу, ви самі не очікували такого ефекту від своєї останньої схеми лікування! - сказала мадам, за допомогою доглядальниці дошкандибала до крісла, і сіла.
- Боже, я вам так вдячна! Ви повинні запатентувати свої нові ліки - ви його перемогли! Не хочу казати кого - боюся! Пророкую - ви станете світовою знаменитістю, одержите Нобелівську премію і розбагатієте!
- Е-е, бе-е - містер Брідлі гарячково міркував, що б таке сказати.
- Містер Брідлі, до реч,і - втрутилася Герда, - я дуже пунктуально виконувала всі ваші вказівки, що ви мені дали на минулому тижні.
Герда сказала це, повернувшись до містера Брідлі і виразно підморгнувши йому одним оком.
- Так, дякую вам, Гердо, ви чудова медсестра - знайшовся містер Брідлі.
Мадам Буресвіль ще щось радісно щебетала, потім містер Брідлі оглянув її, помацав живіт. Нічого. Зовсім нічого. Ще чотири дні назад отут була велика пухлина! Чудеса. Тиск у нормі. Колір обличчя досить свіжий. Серце б'ється рівно і ритмічно.
- Герда, ходімте у ваш кабінет, я вам дам нові вказівки - сказав містер Брідлі.
Вони пішли в маленьку медсестринську кімнатку. Герда міцно зачинила двері і сказала:
- Містер Брідлі - ми з вами знаємо, що рідко, але бувають такі випадки, коли все це саме собою кудись зникає. Ні моєї, ні вашій участі тут не знадобилося - тільки всевишній вирішує, кому і коли вмерти. Тому, з огляду на моє попередження і підтримку, я пропоную вам угоду - 50% того, що відвалить вам мадам за своє зцілення, дістанеться мені. Ви ж не вважаєте, що це таке вже велике нахабство з мого боку? Зрозумійте мене, я так втомилася в цій дикій спекотній країні, серед цих темних облич, я так хочу в Європу! Мені, щоб виїхати і пристойно жити там хоч деякий час, потрібно ще зовсім небагато! А мадам не скупа. Вона заплатить вам (нам!) добре.
- Ні Гердо, я не засуджую вас, і моєї заслуги в цьому випадку дійсно немає, але морально-етична сторона...
- Ой, облиште, ви хочете, щоб все дісталося котам? Чи цьому злодію меру? А їй своїх грошей до кінця життя все одно не витратити. А після смерті тим паче вони їй будуть ні до чого!
- Так, ви мабуть маєте рацію. Я тільки не знаю, що набрехати колегам.
- О, існує безліч засобів, котрі комусь допомагають, а комусь ні, не мені вас учити, чим більше пояснень, тим важче перевірити.
- Добре, Герда, я думаю, це не такий вже великий гріх перед богом, людьми і медициною. Хоча це і називається "вступити в злочинну змову", я згодний.
Чарля в цей час розважалася на березі, ловлячи крабів. Батя стояв на приколі серед каменів і теж скидався на камінь. Він же був трішки хамелеон. Коли коти доповіли Чарлі про розмову псевдо-Герди і містера Брідлі, то Чарля дуже здивувалася. Вона точно знала, що МВ не давала псевдо-Герді ніякої вказівки здирати з містера Брідлі якусь там плату. Але МВ, коли довідалася про це, зовсім не здивувалася, а тільки засмутилася.
- Поспішала я тоді, дурепа, фуганула всю пам'ять Герди в псевдо-Герду, ніколи було фільтрувати. От особистість Герди і пересилила особистість Марисі. Треба надалі качати інших людей обережно, тільки спеціальні знання і все.
***
Вранці псевдо-Герда передала через котів, що хоче зустрітися з Марисею у місті. МВ, ОВ, Марися і Чарля довго радилися, як бути з псевдо-Гердою, але вирішили поки-що послухати її. Псевдо-Герда призначила побачення на лавочці в сквері перед аптекою. Марися побачила її здалеку. Вона сиділа, як мармурова статуя, випроставши спину, витріщивши свої світлі очі й акуратно їла морозиво. Марися почала шаркати ніжкою, вдаючи галантного кавалера. Боже мій, подумала Марися, у ній немає нічого від мене, хоч усе це - я! Просто не віриться. Псевдо-Герда доїла морозиво і сказала:
- Дорога Марися, я всі ці дні думала, що мені робити в такій фантастичній ситуації, в якій я опинилася, і, нарешті, вирішила. Я думаю, моє рішення задовольнить тебе... вас? Не важливо. Я давно вже вирішила виїхати звідси, як тільки мадам Буресвіль помре. Але тепер цього чекати доведеться довго, а я вже не така молода. Тому я хочу зробити це негайно. Мене дуже спокушала можливість виїхати з цим тілом. Я могла б заробляти величезні гроші як лікар, могла б стати будь-якою неземною красунею і саме головне - могла б жити вічно. Але існують деякі "але". Перше. Рано чи пізно хто-небудь підгляне, ЯК я лікую. І тоді, твоїми словами, прощай спокій і воля. Друге. Необхідно буде змінювати місця проживання, документи, імітувати старість, ховатися, як злочинець. Це не в моїй натурі. І третє. Я почуваю дуже багато тебе, вас... у собі, всі ці риби, крокодили, хрюні та інші тварюки мені просто огидні. Я гидую сама себе! Я в такому стані не зможу нормально жити, я буду проклинати себе, уявляючи, що легко можу стати будь-яким чудовиськом. Тому я вирішила повернутися у своє старе, хороше, нормальне тіло. Але в мене умова. Передай всім. Це перше, переписати в моє старе тіло всі ті медичні знання від доктора Брідлі, що у мене зараз є. Все інше - дублювання мене, лікування мадам - я не повинна пам'ятати. Друге. Дозвольте мені підлікувати й омолодити моє старе тіло - я не дуже здорова. І третє - виділіть мені трошки ваших перлів.