7. І все ж таки вбили...

  Стояла тиха, сонна сієста. Вулиця начебто  спала, умлівши від спеки. Марися з Чарлею підійшли до дверей Берта. Вони були замкнені, а на них висіла табличка - "Прошу не турбувати до 15-00".

   -  От чорт, зарано прийшли, - подумала Марися до Чарлі, - я забула, що вони всі тут  відпочивають після обіду.

   -  А котра година? - подумала Чарля.

   -  Половина на другу, ще півтори години чекати, - відповіла  Марися.

   -  Щось пити хочеться, спрайту холодненького. А де тут найближча кав’ярня - не будемо ж на вулиці стирчати.

   -  Так, спрайту б не завадило... А, тут неподалік є забігайлівка "Чорний кіт", пішли! - відповіла Марися.

    І вони пішли вздовж по вулиці до бару. У ньому було мало люду, всі потягували різні напої. Було прохолодно і тихо. Марися взяла дві великі пляшки спрайту і жестами попросила мисочку для собаки. Хазяїн виніс миску з водою. Марися потихеньку вилила воду в діжку з якоюсь крислатою пальмою і наповнила миску спрайтом. Це бачив тільки один хлопець, що сидів за столиком неподалік.  Бачив, але навряд чи усвідомив - погляд його був порожній і скляний - ще один наркоман.

    Дівчата напилися від душі і стали думати, куди ж сховатися після того, як  одержать гроші за перли. Навколо будинку Берта не було ні одного тихого і безлюдного куточка - хіба що лізти до кого-небудь через паркан - а це серед біла дня не зробиш. Дівчата вирішили вийти і пошукати містечко для "переробки" Марисі з діда на молодого дядька. Часу на те Марисі потрібно всього хвилин десять,  але місце повинно бути абсолютно відокремлене. Туалет не підходить - зайшов один, вийшов інший, не годиться. Потрібні якісь зарості, нетрі, хаща, куди можна зайти з одного кінця, а вийти з іншого.  І де тут поблизу є таке місце, думала Марися.  Поблизу не було. Добре, доведеться йти на окраїну, до ріки, там   за складами є пишні зарості якихось колючих кущів з величезними рожевими квітами, які задушливо пахли.  Вирішено! Але ось уже третя година і  дівчата пішли до Берта.

   Коли він побачив, скільки перлів цього разу  притяг  дід, він витріщив очі і присвиснув. Потім з великою підозрою подивився на  німого діда - той скромно дивився собі під ноги, потім на пса - той уважно вивчав муху, що повзала по вікну - ну що в такої публіки запитаєш!  Але ясно і їжаку, що таку кількість перлів може добути тільки гарна бригада ловців, але не за тиждень, а за весь сезон. Сама морська  богиня, Джаріта,  чи що,  німому діду перли тягає? Берт причепливо оглянув перли ще раз. Натуральний стовідсотковий продукт найвищої якості. Ні підробки, ні цих жахливих перлин, вирощених на плантаціях. Берт оцінювач битий, у перлах розбирається.

   -  Ну добре, заплачу йому не півціни, як завжди, а третину - це буде плата за  мовчання і  за ризик. Адже я повинен все це оформити, уладнати  згідно закону.

    Марися довго торгувалася з Бертом, мукала і махала руками, вимагала свої законні півціни, навіть Чарля декілька раз гавкнула на Берта, але Берт був непохитний - а піди ти, діду, з цим до кого іншого! Берт відчував, що  дід ні до кого іншого не піде. Ну і нехай, бог з ним. Відторгувавши зовсім трішки, Марися здалася. Берт забрав перли, виніс гроші і випровадив Марисю з Чарлею на вулицю.

    От тепер вулиця була зовсім інша - жива, гучна, юрби народу снували всюди.  Марися засунула гроші, як завжди, у живу кишеню на животі, що швидко заростала і відкривалася, в разі потреби. Вже відтіля їх ніхто вкрасти не зможе!  Чарля була вся в напрузі, вона оглядалася по боках і  принюхувалась, але нічого підозрілого не було видно. На німого діда з його кудлатою собацюрою ніхто не звертав уваги.  Дівчата швидко пішли  в бік  ріки, до заростей смердючих кущів.

   -  Марися, мені здається, за нами хтось стежить, - подумала Чарля.

   -  Ой, у тебе просто на нервовому ґрунті галюцинації. Тих двох не чуєш?

   -  Тих двох не чую, але все рівно якось тривожно на душі.

   -  Спокійно, Чарля, все буде добре.

    Вони майже бігли вздовж якихось парканів, гаражів  і складів. Коли ж почнуться рятівні зарості?  На вулиці стало менше люду і стало зрозуміло, що дійсно стежать. Якийсь древній автомобільчик потихеньку, то наближаючись, те відстаючи,  слідував за ними.

   -  Чарля, бігцем, он уже видна ріка, а за нею хаща колючих кущів, вони нас там фіг наздоженуть! - закричала Марися голосно… і на українській мові.

     І вони швидко побігли до ріки.  Автомобіль із усього духу, уже не ховаючись, рвонув за ними.  Марися з Чарлею стрибнули в річку, а з автомобіля вискочили ті самі два наркомани, старі знайомі, а за кермом сидів їх сусід по столику з бара "Чорний кіт".

   -  От чорт, цей малий привів тих двох, видно вони йому розповідали про мене, - думала Марися.

   -  Добре, не відволікайся, бігцем у кущі, а я за тобою! - відповіла Чарля.

    І почалася погоня по дуже пересіченій, і, ой, дуже колючій місцевості. Дівчата не врахували, що, можливо,  прийдеться бігти через ці зарості.

   -  Нічого, Марися, рани ми залікуємо, а що боляче, так потерпимо!  - думала Чарля.

Вони бігли крізь зарості, не звертаючи уваги на біль.  А їхні переслідувачі з перших же кроків по кущах почали оглушливо матюкатися  і просто волати від болю і незабаром їхні голоси  почали стихати вдалині.

   -  Ну що, дорогенькі, не так  просто нас впіймати!  Нам  шкіри своєї не шкода, вона в нас сама ремонтується!  - радісно думала Чарля.

   Але от кущі закінчилися, і дівчата опинились на великій зеленій галявині, за якою виднівся дивно прозорий, з дуже легкою тінню, ліс із  красивих великих дерев.

   -  О, це евкаліпти, які гарні! - подумала Марися.

   -  Евкаліпти, евкаліпти,  біжи швидше, - бурчала  Чарля. Але лайки переслідувачів і тріску кущів  уже не  було чутно зовсім.

    Але дівчата з максимальної для себе швидкістю кинулися бігти далі.  Вони перетнули темний, тінистий ліс з різних дерев, через котрий бігли досить довго. Потім були якісь  пагорби, покриті квітучими травами, потім невисокі гори з великими ділянками кам'яних осипів і, нарешті, дівчата почули шум моря.