4. Перший дім.

    Чи довго, чи не дуже плавала Марися - не про те наше оповідання. Багато всього вона побачила, багато пережила -  і цікавих, і небезпечних пригод.  Потрапляла декілька разів у сіті, але благополучно вибиралася( інтелект же не риб'ячий), рятувалася від акул, переживала моторошні бурі й урагани, всього було. Навіть працювала дельфіном в одному дельфінарії.  Їй там дуже подобалося.  Ну, вона, звичайно, відразу стала примою, дуже подружилася з працівниками.  Особливо ніжна дружба в неї зав'язалася  з хлопчиком Джекі,  сином одного зі служителів.  

    Одне погано - не знайшла спільної мови з колегами - дельфінами.  Марися не завжди їх розуміла, і вони дуже ображалися спочатку. А потім  вони розкусили її "не дельфінячу" сутність  і  Марисі довелося тихо ретируватися,  щоб не принести величезний збиток хазяям дельфінарію.  Дельфіни зібралася втікати і залишити  це місце, у якому живе якийсь монстр, що ховається в дельфінячому тілі.  А шкода,   тут вона спілкувалася з людьми, бачила їх близько, чула розмови.  Вона дуже скучила по спілкуванню з людьми.  І вирішила Марися, що пора! Як довго була дельфіном, виступала, і нічого - не мінялася, тримала форму.  Заведу собі будинок  десь між морем і сушею і почну виходити в "люди",- думала Марися.

   Багато переплавала Марися морів, багато узбереж обшукала, поки знайшла те, чого хотіла.  Це були острови, заселені людьми всіх кольорів шкіри, що розмовляли на різних мовах.   Тут  було багато великих островів  з містами, наповненими юрбами туристів,  і багато маленьких і заселених і безлюдних острівців.   Жителі маленьких островів  рибалили,  збирали і розводили перли, майстрували екзотичні маски, всякі сувеніри  з черепашок і дерева,  і возили все це продавати на ринки на великих островах.

    Тут легко можна було розчинитися в юрбі і  легко сховатися в рятівному морі.   Обшукавши один невеликий, кам'янистий і безлюдний острів, Марися знайшла в ньому цілий  комплекс підводних і сухих печер. А безлюдний він був тому, що на ньому не було джерела прісної води.  Був навіть вхід у печери нижче рівня відливу, що було важливо для конспірації.   Марися почала активно упорядковувати свій новий дім.

     Для цього вона відростила міцні лапи-руки і лапи-ноги і трудилася, як бджілка, хоч і мала вигляд крокодилу!  Вона добре завалила каменями зайві входи в печери, залишивши тільки два, ретельно замаскованих,  на суші й один підводний.  Довбала сходи,  копала  зручні тунелі, що з'єднують печери. У суху частину  будинку вона почала тягати все, що знаходила в морі і на березі після відливу. Це були різні уламки, обривки сіті, шухляди, дошки, іноді майже цілі речі, предмети побуту.

    Один раз  після бурі вона знайшла  місцевий човен. Це була чудова знахідка! Інакше довелося б красти, а Марисі не хотілося, адже човен - річ недешева, навіщо кривдити хазяїнів.   Марися затягла човен  у велику печеру, що у приплив була з водою, а у відлив - безводна.  Ця печера трішки освітлювалася через невеликий отвір у стелі.  Там вона лагодила, конопатила човен і вчилася гребти.  Видовище, напевно, було,  ще те -  крокодил - весляр. Сісти ж Марися з технічних причин не могла, а лежачи гребти - дуже незручно.  Добре, відкладемо веслування до того часу, коли буду людиною, подумала Марися.

   Підготовка підходила до кінця, начебто все було готове, залишалося тільки  знайти хоч невеликий осколок дзеркала. Марися не хотіла ставати собою, а хотіла стати літнім чоловіком, майже дідусем - так спокійніше буде.  А для цього потрібно в дзеркало дивитися, а то такого можна наліпити наосліп, що люди злякаються.  Дзеркало, зрештою,   Марися знайшла на пляжі в місті, куди декілька разів навідувалася вночі, перед світанком, коли  спали навіть самі буйні гуляки.  Там же вона підібрала безліч корисних речей - шорти, пару майок, ляпанці, декілька дешевих годинників та  рушників.   І ще,   у дельфінарії вона англійської мови добре наслухалася, а місцеву мову знала ледь-ледь, тому дідусь повинен бути німим. Начебто все готово.  Тепер у море - потрібно добре підкріпитися.    Добряче попоївши, Марися розташувалася на дерев'яному помості в сухий печерці.

   -  Ну, тіло, почнемо, чи що? -  подумала Марися.

   -  Починаю процес відновлення Марисі первинної по генетичному коді! - жваво відрапортувало тіло.   Просто іншого нічого я саме зробити не вмію.  Потім сама свідомо відкоригуєш. А зараз лягай  зручно і не рухайся, а краще засни.

   Марисю і так з переїдання хилило в сон.  Але не довго вона спала, її розбудило тіло.

   -  Є проблема - нас зараз двісті кілограм. На Марисю піде п'ятдесят, щось згорить на енергію трансформації, а куди подіти інше?

   -  Я ж казала тобі, не потрібно стільки жерти,  двох тепер, чи що,  робити?  - задумалася Марися.

   -  Ні,-  сказало тіло, - давай  половину залишимо рибою,  для прокорму, адже там, на суші,  їсти нічого, а рибка буде  в морі полювати, і прокормить  обох.  Я, та частина тебе, що ти називаєш "тіло",  краще тут залишуся, боюся я до людей,  від них одні неприємності.

   -  Це можна, але як мозки будемо ділити? - сказала Марися.

   -  Навіщо ділити?  - відповіло тіло.  По-перше, їх  у нас для Марисиної голови забагато, а по-друге, я виростити їх можу хоч сто штук - таких точнісінько. 

   -  Добре, вирішено! - сказала Марися. Робиш мене, а що залишиться,  нехай буде такий крокодильчик, як я зараз. Буде ловити рибу,  і виробляти з неї  щось на зразок консервів - у раковинах від молюсків - рибне філе варене!

   - Ну, ти забагато від мене хочеш, може тобі ще  й у томатному соусі і зі спеціями, -  бурчало тіло.

   -  Та не завадило б,  як мені риба сира остогидла, як я   людської їжі хочу!   -  пхикала Марися, - ковбаски, картопельки    смаженої, морозива!     А-а-а, у-у-у!, - Марися просто  завила.

   -  Ну, не скавучи, що зможу - все зроблю, - заспокоїло Марисю тіло. А тепер спи, ти мені тільки заважаєш, коли не спиш.