3. Оце тобі утопилася.

    Марися пробуджувалася... Легкі приємні сни ще торкалися її свідомості, але поступово танули. Відкривати очі  не хотілося, та й пробуджуватися також. Але якісь  дотики до тіла змусили її відкрити очі. Синьо-зелене переливчасте світло пробивалося крізь ... воду!

   Марися згадала: "О боже, я ж утопилася! Може, я вже там, на тім світі?"  Але ні , вона тихенько пливла за течією під водою. Зграйка зацікавлених риб кружляла над нею, періодично тикаючи в неї носами.  Ні задухи,  ні холоду Марися не відчувала - вона прекрасно дихала водою. Вона обмацала себе - хоботу не було, ніс колишній,  зате на спині між ребрами - щілини з війками  - скоренько вирощені зябра.

   -  О боже, знову жива, що ти, підле тіло робиш,  краще б мене  лопатою тоді зіскребли, щоб я не мучилася так  -  думала Марися.

   Тіло мовчало.   Ні пити, ні їсти не хотілося. Ну,  зрозуміло, вода навкруги, а наїлося воно  чого,  мабуть ряски чи дохлятини якої на дні.

   -  Ах ти тіло, моє тіло,  яке ти самостійне - багато ти вмієш, так  чому  ж  ти мене не  хочеш слухатися!!! - думала Марися.

   -  Та я ж  давно живу, звикло вже, чого помирати, я таке молоде, гарне і вміле - все можу!  - похвалялося тіло.

   -  Так,  робити нічого!  Мені з тобою, таким умілим,  щоб покінчити з земним тлінним існуванням, доведеться гарненько постаратися!  Тебе можна тільки або  спалити,  або лазером розпорошити на молекули.

   -  Ну що ти, Марися, таке говориш, - лякалося тіло, - ми з тобою такі особливі сталі, такі незвичайні...

   -  Добре,  умовило,  поживемо поки-що, поплаваємо по морях-океанах, може вдалині від людей я зможу упоратися з тобою, таким схильним до змін. Мене тут ніхто не побачить і не злякається, і я сама перестану боятися своїх моторошних самовільних перетворень, - думала Марися.

   -  Так, так, звичайно, -  раділо тіло, - подивися,  як тут гарно, пісочок біленький, рибки плавають, тиша, спокій та благодать!

   -  Рибка здохла плаває, бензинчиком привонює, сміття скрізь валяється, - передражнила Марися тіло.

    Ну що ж,  можна спробувати  пожити Іхтіандром,  а там подивимося. І почала Марися обживатися у воді.   В першу чергу потрібно знайти щось на зразок ножа. Марися  почала плавати над дном, видивляючись метал. На дні, у місцях, де тихіше течія, валялося багато всякого сміття.  Марися довго рилася в ньому, лякаючи мальків,  поки не знайшла  загнуту півколом міцну металеву смужку з двома дірками.  "Ну от, розпрямити, нагострити об камінь, і вийде гарний ніж", - думала Марися.  Вона зайнялася роботою,  і незабаром у неї був непоганий ножик. Ну і, звичайно, захотілося їсти.

   Риби плавало навколо багато, деякі рибини з цікавістю поглядали на Марисю - що це за утопленик такий активний?  Та як піймати її голими руками?  Потрібно якусь сітку, чи якийсь мішок. Марися знову почала ритися в купах сміття і знайшла мішок з чогось схожого на  розплющену волосінь.   Притягла різних паличок, гілочок, обривків дроту і мотузок і почала майструвати  пастку - "риболовку".   Вхід у мішок  натягнула  на твердий  і важкий  каркас і встановила його вертикально в хиткій рівновазі.  Потім прив'язала до рамки мотузочку і залягла  збоку.  На той час Марися вже з насолодою думала  навіть про сиру рибу, голод брав своє.

   Мальки запливали в мішок, випливали, але велика "дичина" все не йшла.  Але от здоровенна банькувата рибина заглянула в мішок. Марися ледве стрималася, щоб не смикнути. Риба заплила глибше - ох, цікавість, скількох ти погубила!  Марися смикнула, мішок упав, риба забилася в ньому.  Ура,  перший улов! Марися міцно притиснула рибу до дна  і швидко відрізала їй голову - щоб не мучилася.  Потім зрізала м'якоть зі спинки і хвоста і почала їсти.  Ох, працювати під водою важко  - повільно, незвично, а їсти і  зовсім  неможливо. Але якщо дуже хочеться - то можна!  "Фух, поїла, а сира риба нічого, ще б соусу якого, і було би  суші, як у японському ресторані", - думала Марися.

   Вона піймала ще пару рибин - одну з'їла, а іншу обробила і відклала про запас. У неї вже було багато речей, потрібно шукати якусь торбу. Марися пошукала і знайшла не дуже драний шкільний ранець, помила його на течії й вклала туди джинси, футболку, ніж, риболовку і в зовнішню кишеню - рибу. На той час сонечко почало  хилитися донизу й у воді стало сутеніти. Марися попливла, виглядаючи місце для нічлігу. Вона дуже втомилася  і   вирішила просто лягти на пісочок у чистому місці. Але попередньо вбила кілочок у дно і прив'язала себе до нього, щоб  у сні не виплисти ненароком на бережок.  І Марися  заснула....

    Розбудило її ласкаве світло сонечка, що пробивалося крізь воду.  Ну що ж, пора в дорогу! Теплі моря вабили Марисю, і заспівавши (подумки) "Ах, у розетакій Бразилії такоє ізобіліє нєвіданних звєрєй!"  - у гарному настрої Марися попростувала в дорогу.

   "Нічогенько собі, психіка в мене та, що треба, пережити таке - і хоч би що - пісні співаю!" -  дивувалася Марися. "Це, напевно, чергові витівки тіла - воно тепер саме настроюється і саме лікується, від різних психічних розладів також".

    Вона чіплялася до тихохідних барж і пароплавів  та займалася собою:  довго і по всякому умовляла своє тіло підкоритися і поводитися  добре - робити те, що скажуть і не відрощувати всякі хоботи самовільно.   Тіло виправдувалося: "Так господарка в мене придуркувата  - відкіля я - тіло,  повинне знати, чого ти, Марися,  хочеш, а чого боїшся - образи у твоїй свідомості такі мінливі і  суперечливі, що я  буваю в повній  розгубленості і навіть прострації, і не знаю, що мені робити, а що ні"

   Тоді Марися вирішила почати з малого. Вона пильно дивилася на свою руку з розставленими пальцями і уявляла, що між пальцями в неї перетинки. "Вони дуже потрібні мені - плавати легше. Нігті теж, будь ласка - міцніші та гостріші" - думала Марися, і поступово  стало виходити! Вона второпала, ЯК потрібно подумати, щоб тіло слухняно зробило те, чого вона хотіла.  А далі все пішло набагато легше.