XIV

Хмари набігали на небі, коли Сонхва йшла своїм звичним шляхом через палац. Здавалося, що кожен погляд, кожен крок приносить їй більше небезпеки. Ще нещодавно вона відчувала себе у відносній безпеці, хоча й опинялася в центрі уваги всіх — від простих придворних до найвищих чиновників. Але сьогодні все змінилося.

Її спокій був порушений, коли вона зустріла одного з охоронців, який неголосно шепнув їй у вухо:

— Ваша милість, міністр знайшов нові докази. Вони вже знають про вас і Хьонсона.

Сонхва відчула, як холодний піт виступає на лобі. Всі ці дні, коли вони намагалися зберегти свою любов в таємниці, здавалися марними. У неї не було жодного сумніву, що міністр за допомогою своїх шісток уже зібрав усе, що потрібно для того, щоб зруйнувати її життя і поставити Хьонсона в ситуацію, яка загрожувала його кар’єрі, якщо не всьому його існуванню.

Вона поспішала до своєї кімнати, щоб підготуватися до найгіршого. І хоча вона намагалася зберігати спокій, кожен крок відчувався важким, як ніколи раніше. Усе навколо змінювалося — і це було більше, ніж просто політичне становище. Це була боротьба за їхнє кохання, за те, щоб не втратити один одного.

Незабаром вона дізналася, що не тільки міністр підозрює їх. Кілька придворних, які стали її ворогами через те, що вона не дала себе захопити їхнім бажанням, поширювали чутки. Тиск на Сонхву зростав. Вона не могла більше відчувати себе в безпеці навіть у стінах палацу. Їй доводилось бути обережною в кожному русі, кожному слові.

Тим часом Хьонсон, хоча й намагався не привертати до себе зайвої уваги, виявився під прицілом вищих колів палацу. Міністр, знаючи, що король, ймовірно, скоро дізнається правду, почав діяти. Він вирішив розкрити всю історію про його зв'язок з Сонхвою, щоб використовувати це проти нього.

Одного ранку, коли Сонхва вже встигла відчути, що ґрунт під її ногами тріщить, вона дізналася про виклик Хьонсона до короля. Серце її занурилось у темряву. Це могло бути кінець для їхніх надій на майбутнє.

Хьонсон, незважаючи на всю свою витримку, був змушений прийти в палац, де на нього вже чекали. Він, хоч і не боявся висловити свої почуття до Сонхви, прекрасно розумів, що ризикує всім, адже це була не просто його кар'єра. Це була війна проти сили, яку неможливо було перемогти без жертв.

У королівських покоях він зустрів міністра, який сидів за великим столом і з лукавим поглядом дивився на нього.

— Хьонсон, — міністр промовив з іронією, — ви думали, що можете залишити все це в таємниці? Ви поставили під загрозу репутацію палацу і самого короля. Тепер вам доведеться відповісти за свої вчинки.

Хьонсон, відчуваючи всю важкість ситуації, не злякався. Він відповів спокійно, хоча кожне слово було випробуванням для нього:

— Я не шкодую за тим, що я відчуваю. Моя совість чиста. Якщо ви хочете використовувати мене, аби зруйнувати когось, вам доведеться зіткнутися зі мною.

Ці слова не залишили міністра байдужим. Він стиснув кулаки, але знання про те, що Хьонсон не піддасться, лише підвищило його рішучість у пошуках компромісу. Йому не було цікавою правда чи справедливість — для нього було важливіше зберегти свою владу і статус у палаці.

Тим часом Сонхва, яка почувала, що її світ тріщить по швах, намагалася знайти спосіб діяти, не потрапивши під удар. Вона відчувала, як її серце важко б'ється, але в її думках вже було вирішення — вона мала врятувати Хьонсона, зберегти їхнє кохання навіть у найтемніші часи. Вони обидва знаходилися у великій небезпеці, але Сонхва була готова ризикувати всім, навіть своєю свободою, заради нього.

У королівському палаці, де змови і інтриги були частиною повсякденного життя, Сонхва вже не могла залишатися осторонь. Її серце билося в грудях, і кожен день здавався випробуванням, яке наближало їх до небезпеки. Після того, як вона дізналася, що Хьонсон був викликаний до короля, її серце стало важким, а думки перемішалися. Вона усвідомлювала, що їхній любовний зв'язок, хоч і прекрасний, все більше і більше став загрозою для них обох.

Всі ці дні, коли вони могли хоч трохи насолоджуватися одне одним, здавалися їй такими короткими. Вона навіть почала відчувати, що не може дозволити собі більше нікого любити, адже це загрожує всім. Але в той самий час, її почуття до Хьонсона не зменшувались. Навпаки, вони ставали все сильнішими. Як би не було важко, вона відчувала, що не може зрадити свою любов. І тому, навіть коли на неї тиснули з усіх боків, вона вирішила діяти.

Тим часом Хьонсон сидів у тронному залі, відчуваючи, як з кожною хвилиною тиск на нього стає все важчим. Король сидів на своєму троні з важким, холодним виразом обличчя. Міністр стояв поруч, його погляд був холодним і виразно ворожим.

— Ти вважаєш, що можеш безкарно порушити наші закони? — запитав король, його голос звучав низько, але з небезпечною владою.

Хьонсон не відводив погляду, спокійно стоячи перед королем.

— Я не порушував жодних законів, Ваше Величносте. Моє серце належить тій, кого я люблю. І я не боюся зізнатися в цьому. Якщо моє почуття до Сонхви є порушенням закону, я готовий понести покарання, але прошу вас не ставити на нас тавро зради.

Король підняв брови, здивований твердістю Хьонсона. Але міністр перервав мовчання, схрестивши руки на грудях.

— Це не лише питання закону, але й загроза для самого палацу. Як ви могли дозволити собі бути таким безтурботним? Ви ризикуєте репутацією всього двору. Ми не можемо дозволити, щоб ваші почуття стали слабкістю, яку можуть використати наші вороги.

Хьонсон мовчав, бо знав, що його відповідь не змінить позицію міністра. Але кожне слово його все більше віддаляло від палацу і наближало до Сонхви. Він розумів, що їхнє кохання вже стало пасткою, але не міг залишити її.

Сонхва, стоячи в своїй кімнаті, почувала, як невидимий тиск навколо неї наростає. Вона вже почала думати про те, як захистити Хьонсона, і тому вирішила звернутися за допомогою до мудрої Пансу. Пансу була одна з небагатьох людей, яким вона могла довіряти, і яка знала, як важливо правильно діяти в таких ситуаціях.