XII

Ніч була глибокою і безкрайою, коли Сонхва разом з Хьонсоном вирушила до старого храму, де, за словами легенди, місячний лотос мав розцвісти. Літня прохолода огортала їх, коли вони рухалися через густий ліс, де лише відголоски їхніх кроків переривали абсолютну тишу. Місяць, високо на небі, злегка підсвічував їхній шлях, але йому було недостатньо, щоб повністю освітити приховані темні куточки старовинного храму, куди вони наближалися.

Храм, покритий мохом і лозами, виглядав так, ніби він не бачив людських очей вже багато років. Статуї, що колись зображували божеств, тепер були зітлілими та поламаними, а їхні очі, забуті часом, здавалися порожніми. Порожні — так само, як і їхні серця, поки вони не знайшли один одного.

— Це місце... воно здавалося таким іншим у легендах, — прошепотіла Сонхва, оглядаючись навколо, коли вони стояли на вході. Її голос зривався, мовби вона боялася порушити тишу, що панувала навколо.

Хьонсон відповів їй лише тихим кивком. Його серце билося швидше, і не через небезпеку, а через те, що тут, в цьому давньому храмі, повинна була розпочатися їхня доля.

Вони увійшли всередину. Там було тихо, тільки звуки їхніх кроків лунали по кам’яній підлозі. Відчувалася дивна атмосфера — ніби сам храм спав, чекаючи на свою годину пробудження.

В кінці величезного залу вони побачили старовинний вівтар, покритий пилом і мохом. Він виглядав древнім, немов стояв тут століттями. На ньому лежав важкий кам’яний артефакт, нагадуючи прадавній лотос, який зберігав в собі таємницю. Біля вівтаря знаходився розбитий камінь, на якому було вирізано таємниче написання.

Сонхва підійшла ближче і обережно поклала руку на камінь, не відриваючи погляду від напису. Хьонсон стояв поруч, готовий підтримати її в будь-яку мить. Вона втягнула повітря і почала читати, що було вирізано на стародавньому камені:

"Лише той, хто буде готовий жертвувати тим, що має найбільше, зможе пробудити лотос. Злиття світла і темряви має свою ціну. І коли пробудження прийде, тінь неминуче поглине того, хто шукає силу."

Сонхва закінчила читати, і на її обличчі відобразилися сумнів і тривога. Вона підняла погляд на Хьонсона, і в її очах відбивалося те ж саме запитання, яке було в нього.

— Що це означає? — запитала вона тихо, її голос злегка тремтів від неспокою. — Що ми повинні віддати, щоб розцвів цей лотос?

Хьонсон глибоко зітхнув і наблизився до неї.

— Я не знаю, — сказав він, дивлячись на напис з тривогою. — Але те, що ми маємо зробити, буде важким. Це не просто дар. Це випробування. І, можливо, нам доведеться заплатити ціною, яку ми не можемо уявити.

Сонхва знову подивилася на камінь. Напис був чітким і ясним у своїй загадковості. Вона відчула, як серце її стискається, як таємнича сила цього місця здавалася такою великою, що була готова поглинути їх.

— І що ми будемо робити? — запитала вона знову, з явним страхом в голосі, але також і з непереборним бажанням знайти відповіді.

Хьонсон поглянув на неї, з його очей не зникала рішучість.

— Ми повинні зробити це разом. І навіть якщо ми не знатимемо, що нас чекає, я буду поруч з тобою, Сонхво. Тому що це наше випробування. І я готовий боротися за нас, за нашу долю.

Сонхва подивилася йому в очі, відчуваючи, як її серце наповнюється рішучістю та довірою. Вона знову не могла уявити свого життя без нього.

— Разом, — прошепотіла вона, і вони обидва знали, що їхня любов буде не тільки їхньою силою, але й їхнім найбільшим випробуванням.

Разом вони зробили перший крок до того, що, можливо, стане найбільшим випробуванням у їхньому житті. І хоча темряву храму огортала таємниця, вони були готові розкрити її.

Сонхва і Хьонсон обережно наблизились до вівтаря, і хоча кожен крок здавався важким, обтяженим тягарем невідомості, вони йшли разом, несучи на собі всю ту відповідальність, що покладалася на їхні плечі. Відчути це було важко — ця невидима межа між їхніми бажаннями і тим, що їм належало зробити. Вони стояли перед таємницею, яка ставала все більша і більша з кожною миттю.

Здавалося, що саме цей храм став свідком їхніх мрій і страхів, а напис, що висідав на камені, був лише першим випробуванням на їхньому шляху. Сонхва повільно поклала руку на лотос, що був на вівтарі. Він був холодний на дотик, і одразу з'явилося відчуття, що щось у цьому місці давно чекає на них.

Раптом від лотоса відійшов слабкий блиск, і, як це часто буває з магією, здавалося, що сама природа навколо завмерла. І в той момент Сонхва зрозуміла, що вони стоять на порозі змін.

— Що відбувається? — її голос був ледве чутний, коли вона звернулася до Хьонсона, але він відчув, як її тіло здригнулося від хвилювання.

Він наблизився до неї, взяв її за руку і тихо сказав:

— Це перший знак. Лотос починає пробуджуватись, але ми ще не готові. Ми повинні пройти більше випробувань, і жертва, яка нас чекає, стане ще важчою. Але я не відпущу тебе. Я залишуся з тобою, Сонхво.

Її очі наповнились сумнівом, а всередині розгорілася буря почуттів. Вона відчувала страх перед тим, що їх може очікувати, і водночас глибоке почуття зв’язку з Хьонсоном, яке не дозволяло їй відступити. Вона була готова боротися за свою любов, але чи буде вона готова заплатити за це?

Від напруги, що панувала в повітрі, у храмі на мить з’явилось дивне світло. Потім, як спалах блискавки, вогняне світло заполонило простір, а з вівтаря, немов із глибини землі, вийшов темний силуэт. Невідоме створіння — ні людина, ні дух — стояло перед ними, сповнене таємничої сили. Він дивився на них, і в його очах горіли тисячі історій.

— Ви прийшли, — прорік цей голос, і він звучав як ехо з давніх часів. — Ви шукаєте відповіді, але ці відповіді не будуть безкоштовними. Ви готові платити ціну за правду?

Сонхва і Хьонсон відчули одночасно страх і притягувальну силу цього голосу. Ніхто з них не відповів, лише мовчки стояли, розуміючи, що від цього моменту їхня доля вже не буде простою.