XI

Ніч огортала королівство своїм темним, але чарівним покривалом. У палаці панувала тиша, переривана лише тихим шелестом листя, що кружляли вітри. Сонхва сиділа в своїй кімнаті, тихо розмірковуючи про минулі події, але її думки часто поверталися до Хьонсона. Вона не могла забути поцілунок, його слова, його погляд, який переповнював її душу світлом. Але ці почуття були оточені таємницею — таємницею, що ховалася в місячному лотосі.

Тим часом у королівській бібліотеці Хьонсон був занурений у старовинні тексти. Вогонь в каміні тремтів, відкидаючи тіні на стіни, поки він листав пожовклі сторінки древніх книг, що оповідали про міфічні рослини, магічні явища і пророчі знаки. Одна з книг привернула його увагу — це була стара манускрипт, написаний незрозумілим, але все ж читабельним шрифтом.

Його пальці торкнулися чергової сторінки, і він натрапив на нову частину легенди, якої ще не бачив. Легенда про місячний лотос, яка колись здавалася лише поетичною вигадкою, раптом ожила в його розумі.

"Лотос розцвітає лише раз на сто років, але тільки під час рідкісного місячного затемнення, коли світло землі і місяця зливаються в один момент. Лише тоді, коли два серця з’єднуються в істинному коханні, квітка пробуджує свою силу. Однак кожне пробудження несе в собі не лише дар, але й випробування. Його наслідки будуть жорстокими, і лише тих, хто готовий жертвувати, чекає нагорода".

Хьонсон затамував подих. Це було більше, ніж він міг уявити. Здавалося, що ці слова саме для нього, для Сонхви і його власного серця. Місячний лотос, ця таємничо красива квітка, яка ставала ключем до їхньої долі, була справжнім випробуванням. І він розумів, що без їхнього кохання квітка не пробудиться, а отже, він не може просто залишити все на волю випадку.

Сонхва... Він подумки звернувся до неї. Що вона зробить, коли дізнається правду? Чи готова вона пройти цей шлях разом з ним? Звісно, він не міг залишити її в темряві, бо її серце було так само важливим, як і його власне. Вони повинні були діяти разом.

І тут, на останній сторінці манускрипту, він знайшов останнє попередження: "Не кожен, хто прагне пробудити квітку, витримає її жорстокі наслідки. Іноді біль від розлуки може стати нездоланним."

Це була ціна, яку їм доведеться заплатити.

З серцем, повним рішучості, Хьонсон склав книгу і поклав її на стіл. Сьогодні він піде до Сонхви. Тепер, коли він знав, що доля готова поставити їх перед випробуванням, він був готовий дати їй все. Навіть якщо це означало втратити все.

Хьонсон не міг більше чекати. Легенда була ясна, і розуміння того, що все, що відбувається з ним і Сонхвою, веде до одного моменту — того самого рідкісного місячного затемнення, — збивало його з пантелику. Це був шанс, і він не міг дозволити собі прогаяти його. Але те, що очікувало їх після пробудження лотоса, було питанням, яке переслідувало його.

Згадуючи попередження манускрипту, він відчував тяжкий тягар на серці. Розлука... Жертва... Наслідки, які могли знищити їхній зв’язок або, навіть гірше, їх самих. Всі ці слова не давали йому спокою.

Він вийшов з бібліотеки, кроки його були твердими і рішучими. Він не міг більше затягувати з розмовою з Сонхвою. Вона мала дізнатися правду. Вона повинна була зрозуміти, що їхня доля пов’язана з місячним лотосом і з рідкісним затемненням, що наближається.

Коли він прийшов до її кімнати, то побачив, що вона сидить біля вікна, в її руках була книжка, але її погляд не був на сторінках. Вона дивилася на нічне небо, яке вже починало ставати прозорим, наповнюючи кімнату м’яким місячним світлом. Сонхва підняла голову, побачивши його, і усміхнулася — ця усмішка була м’яка, повна тепла і довіри.

— Ти повернувся, — промовила вона тихо, немов знаючи, що він щось переживає. — Що сталося? Ти виглядаєш як людина, що несе тяжкий вантаж.

Хьонсон наблизився до неї, і його серце стискалося від того, як вона була красива в цьому місячному світлі, як її очі світилися ніжністю та загадкою.

— Сонхво, — почав він, голос його був тихим, але серйозним. — Я дізнався більше про місячний лотос. Це не просто легенда. Це не просто квітка, яка розцвітає раз на сто років. Вона пробуджується лише під час рідкісного місячного затемнення. Тільки коли два серця з'єднуються в істинному коханні. Але є умова. Пробудження має свою ціну.

Сонхва здивовано поглянула на нього, але не втручалася, чекаючи, поки він продовжить.

— Квітка пробуджується, але її пробудження несе випробування, — продовжив він. — Розлука або жертва. Ті, хто прагнуть пробудити її, повинні бути готові заплатити ціну. І я не знаю, що це буде для нас, Сонхво. Я не знаю, що чекає на нас після того, як лотос розцвіте. Але я знаю, що я готовий пройти цей шлях разом з тобою.

Сонхва сиділа мовчки, її погляд залишався спокійним, але в її очах з’явилася нова глибина розуміння. Вона уважно слухала його слова, намагаючись зрозуміти всю важкість ситуації.

— Хьонсон, — сказала вона після короткої паузи, — я теж відчуваю це. Я знаю, що між нами є щось більше, ніж просто обіцянки і почуття. Але, якщо навіть це все не буде означати для нас нічого, якщо це призведе до болю, я буду готова йти з тобою. Тому що... тому що я люблю тебе. І, можливо, цього буде достатньо.

Хьонсон почувався, наче важкий камінь впав йому з серця. Сонхва була готова. Вона готова була йти через усе разом з ним. У її словах була сила, і це давало йому надію, хоч і неясну.

Вони довго мовчали, просто сидячи поруч, насолоджуючись тишею і теплом присутності один одного. І, навіть попри всі сумніви, які переслідували їх, вони знали, що йти разом — це єдине правильне рішення.

І так, у нічному світлі, під місячним променем, вони вирішили, що разом зустрінуть цей момент, коли лотос розцвіте.