VI

День після дня Сонхва почала помічати, як її життя при дворі все більше наповнюється напругою. Незважаючи на те, що вона зосередилася на своїх заняттях і танцях, не дозволяючи собі піддаватися своїм почуттям до Хьонсона, атмосферу в палаці не можна було ігнорувати. Вона чула перешіптування служниць, відчувала, як змінюються погляди людей, коли вона проходила коридорами. Всі ці маленькі зміни, ці погляди, які переховувалися за поклонами, ставали для неї сигналами, що щось не так.

Справжні зміни почалися, коли міністр Кім Чхонсу, одна з найбільш впливових постатей при дворі, раптово почав звертати більше уваги на Сонхву. Він був людиною зі складним характером, який завжди прагнув до власної вигоди, і з часом його інтереси стали все більш очевидними.

— Я чув, що ти почала багато часу проводити з Хьонсомоном, — сказав він якось, несподівано з’явившись перед нею після одного з її виступів. Його голос був м’яким, але звучав з підозрою. — Ти повинна пам’ятати своє місце, Сонхво.

Сонхва відчула, як серце її стискається. Між ними було лише кілька коротких бесід і не більше. Але те, як він вимовив ім’я Хьонсона, з підозрою в голосі, вже говорило про щось більше.

— Ми просто обговорювали книги, пане міністре, — відповіла вона спокійно, намагаючись не дати зрозуміти, що вона відчуває розгубленість.

Але міністр не здавався. Його інтерес до Сонхви з часом тільки збільшувався, а слова, які він почав промовляти, ставали все більш тисковими.

— Можливо, ти навіть не усвідомлюєш, яку цінність представляєш для палацу, — сказав він одного разу, коли вони сиділи на веранді після репетиції. — Я пропоную подумати про своє майбутнє, Сонхво. Мій син, принц Джон, може бути для тебе гарною партією.

Сонхва здивовано подивилася на нього, її серце спалахнуло від несподіванки. Принц Джон? Вона знала про нього, звичайно. Він був обдарованим молодим чоловіком, але Сонхва ніколи не думала про нього як про можливого чоловіка. Вона була сконцентрована на своїх почуттях до Хьонсона, і її серце не прагнуло до шлюбних ігор дворянства.

— Я вдячна за вашу пропозицію, пане міністре, але моє серце зараз зайняте іншими думками, — відповіла вона, спокійно дивлячись на нього, хоча її руки були стиснуті від хвилювання.

Але міністр не здавався. В наступні кілька днів він став надзвичайно нав’язливим, запитуючи про її побачення і стосунки з Хьонсон. Його запитання були прямими і не залишали місця для маневру. Все більше людей при дворі почали помічати це, і невдовзі почали ходити чутки, що між Сонхвою та королівським вченим існує щось більше, ніж просто дружба.

У цей час, Сонхва стала помічати нові зміни в поведінці Хьонсона. Він став більш відстороненим, і навіть злегка остерігався її поглядів. Вона знала, що це пов'язано з тиском, який почав зростати навколо них, і розуміла, що не лише її, а й його життя стало під загрозою.

Тиск став ще сильнішим, коли міністр, зрозумівши, що Сонхва не дає себе підкорити, вирішив підштовхнути ситуацію до крайнощів. Він почав поширювати чутки, що Сонхва, придворна танцівниця, зацікавлена в підриві стабільності палацу і є причиною зростання напруження між королівським двором і науковцями.

Сонхва відчула себе в пастці. Її спокій, її ставлення до Хьонсона, здавалося, лише загострювали ситуацію. Мабуть, міністр хотів використовувати її для своїх власних цілей, зробити її частиною своїх маніпуляцій.

Але тепер вона розуміла, що вона повинна діяти розумно, як порадила їй Пансу. Вона не повинна бігти за чоловіками і дозволяти маніпулювати своїми почуттями. Замість цього вона повинна зберігати спокій, мати свій власний шлях і не дозволяти собі стати частиною чужих інтриг.

Сонхва відчула, як тягар інтриг і намагань маніпулювати її почуттями став нестерпним. Вона вже не могла ігнорувати те, що відбувалося навколо неї. Міністр Кім Чхонсу продовжував тиснути, намагаючись силою втягнути її в свої плани, а чутки про її зв'язки з Хьонсоном вже гучно звучали в коридорах палацу. Але найбільше дивувала її поведінка самого Хьонсона, яка почала змінюватися.

Вперше, коли вони зустрілися після чергового напруженого дня, Сонхва помітила, як його погляд став гострим і напруженим, а в його голосі з’явилася нотка неприязні.

— Я чув, що міністр хоче тебе видати за свого сина, — сказав він, намагаючись зберегти спокій, але його очі видавали тривогу. — І ти не повинна цього допускати, Сонхво. Ти ж знаєш, що це може тільки нашкодити тобі.

Її серце стислося від його слів. Хьонсон дійсно переймався її долею, але чому його голос звучав так, ніби він був... ревнивий?

— Я сама вирішу, що робити, — відповіла вона з холодною стриманістю, намагаючись приховати своє збурене серце. Вона не хотіла, щоб він міг дізнатися про її непокоїтся почуття до нього.

Але навіть через ці холодні слова, вона помітила, як Хьонсон стискає губи, а його погляд стає темним і нещадним.

Через кілька днів вона зрозуміла, що його поведінка була зовсім не простою турботою про її майбутнє, а й проявом чогось глибшого. Хьонсон почав поводитися, ніби став власником її серця, і жоден інший чоловік, навіть міністр, не мав права наближатися до неї. В його очах з’явилася не тільки турбота, але й прагнення до контролю, йому не подобалося, що її життя, здається, стало об’єктом інтересу інших.

Одного разу, під час чергової наради з іншими вченими при дворі, Хьонсон несподівано з’явився серед них. Його присутність була настільки владною, що інші чоловіки, які зазвичай тягнулися до Сонхви, в один момент стали мовчазними і настороженими. Він не обмінювався з ними жодним словом, але його погляд, що ковзав по кожному з них, говорив більше, ніж тисяча слів. Він став чимось більшим, ніж просто її покровителем — він став тим, хто вирішував, хто може бути поруч з нею.

Сонхва відчула, як у неї всередині виникло неприємне відчуття. Вона розуміла, що Хьонсон дійсно ревнує. І хоча він ніколи не сказав прямо, що він хоче бути єдиним чоловіком у її житті, його вчинки все більш і більше ставали ознаками володіння.