V

Сонхва прийшла до бібліотеки рано вранці, коли перші промені сонця лише починали огортати стіни палацу ніжним світлом. Вона стояла перед дверима, прислухаючись до тихих звуків всередині. Її серце все ще відчувало хвилювання від минулої зустрічі з Хьонсон. Вона не знала, чому, але відчувала, що це не буде останній раз, коли їхні шляхи перетнуться.

Відчинивши двері бібліотеки, Сонхва побачила його — Хьонсон сидів за столом, заглиблений у старовинні книги. Він не помітив її, поки вона не наблизилася.

— Ви тут рано, Сонхво, — сказав він, піднімаючи погляд і усміхаючись. Його очі були м’які, але уважні. — Мабуть, зацікавлені в нашій розмові вчора?

Сонхва відчувала, як серце забилося швидше, але вона зібралася з думками і пішла до столу.
— Я не могла б залишити це без уваги. Що ви можете розповісти мені про місячний лотос?

Хьонсон закрив книгу, яку тримав у руках, і жестом запросив її сісти поруч. Він дивився на Сонхву деякий час, ніби намагаючись зрозуміти, чи готова вона почути більше.

— Легенда про місячний лотос — це не просто красива історія, — почав він, його голос звучав низько і спокійно. — Це частина нашої культури, частина нашої душі. Лотос розцвітає лише раз на сто років, і його цвітіння пов’язане з певними силами. Його сила не в його красі, а в тому, що він може пробудити істинне кохання.

Сонхва прислухалася, не відводячи погляду.
— Істинне кохання? Що це означає?

— Істинне кохання — це не просто захоплення чи пристрасне бажання. Це те почуття, яке спільно переживають дві душі, які повністю розуміють і приймають одна одну, без умов. І коли це кохання пробуджує лотос, він приносить величезну силу, але й має свою ціну, — пояснив Хьонсон.

Сонхва відчула, як її серце стискається від цих слів. Вона вже знала, що є умови, але тепер вони звучали так реально.
— Яка ж ціна цього пробудження? — запитала вона знову, трохи злякавшись того, що почула.

Хьонсон схилив голову, його погляд став серйозним, і він зробив паузу перед тим, як відповісти.
— Кожен, хто спробує розбудити лотос, повинен бути готовий до втрат. Це може бути розлука з коханою людиною, або навіть… смерть. Лотос не віддає своїх дарів безкоштовно. У нього є свій баланс — світло і темрява завжди йдуть поруч.

Сонхва затремтіла від цих слів. Вона не могла не подумати про свою власну жагу до істинного кохання, але одночасно вона розуміла, що така любов може принести не тільки радість, але й біль. Її серце почало тріпотіти, бо вона усвідомлювала, що кожне її бажання — це ризик.

— І що, якщо я не готова до цієї ціни? — запитала вона, дивлячись на Хьонсона з новим запитанням в очах.

— Тоді, можливо, лотос не розцвіте, — відповів він, його голос був м’яким, але з тонким відтінком серйозності. — Але якщо любов справжня, то жодна ціна не буде занадто великою.

Сонхва мовчала, серце її билося, немов хоче вирватися з грудей. Вона відчувала внутрішній конфлікт, її душа тягнулася до нього, але вона знала, що вона не може прийняти рішення без ретельного роздуму.

Хьонсон не поспішав, він чекав, поки вона знайде свої власні слова. Його погляд був уважний, але не примушував її. Він просто був тут, поруч, розповідаючи легенду, що вже давно стала частиною його життя.

— Можливо, я не готова, — тихо сказала вона, знижуючи голову. — Але я не можу йти далі, не розуміючи цього. Я повинна знати більше, перш ніж прийняти рішення.

Хьонсон кивнув.
— Я зрозумію, якщо ви вирішите більше не шукати цього. Легенда може залишитися лише історією. Але якщо ви все ж таки хочете дізнатися більше, я готовий допомогти вам, Сонхво.

Сонхва зустріла його погляд, і в його очах вона побачила щиру підтримку. Вона не була сама в цьому, і хоч це був тільки початок, вона відчувала, що це був правильний крок у її житті.

— Я дякую вам, Хьонсон, — сказала вона, і цього разу в її голосі звучала впевненість. — Я готова дізнатися більше.

З кожним новим днем Сонхва все більше замислювалася над своїми почуттями до Хьонсона. Здавалося, що вона була вся в його світі — його погляди, слова, усмішки, навіть те, як він дивився на неї з таким спокоєм, що кожна його дрібна увага ставала важливим моментом. І хоча її серце тріпотіло від кожної зустрічі з ним, вона почала помічати, що щось не зовсім правильно в їхній динаміці.

Хьонсон був інтелектуально захоплюючим, його погляд проникливим і доброзичливим, але з часом вона зрозуміла, що його інтерес до неї не був таким чистим, як вона спочатку думала. Він був дуже обережний, вдаючи, що хоче відкрити їй секрети легенд і мудрості, але в його поведінці з’являлися моменти, які підштовхували її до думки, що він намагається не лише захопити її розум, але й захопити її серце.

Сонхва не була наївною. Вона помітила, що Хьонсон почав чим далі, тим більше проявляти свою мужність і характер, що відповідало типу мисливця, який любить погоню. І, як і кожен чоловік, він прагнув бути тим, хто веде гру, хто є тим, кого жінка хоче досягти. Він дивився на неї з цікавістю, але не завжди з повною відвертістю. І хоча він ніколи не відкрито виявляв свої почуття, його погляди іноді видавали більше, ніж слова.

Одного вечора, коли вона знову зустрілася з ним у бібліотеці, вона відчула, як його ставлення до неї почало змінюватися. Хьонсон не поспішав до неї, не кидався одразу з питаннями або компліментами. Його поведінка стала більш стриманою, але Сонхва відчула, що його цікавість все ще була присутня. Вона не могла не помітити, що він став більше занурюватися в свою роботу і здавалося, що не шукає її компанії так, як раніше.

Це змусило її задуматися. Сонхва не хотіла бути частиною гри, яку чоловіки часто ведуть, шукаючи жінку, яку можна здобути, а потім залишити позаду. Вона відчула, що настав час змінити свою поведінку і перестати слідувати за його натяками. Вона вирішила не давати йому можливості повертати її в полон своїх дій, не дозволяти йому ставити себе на місце здобичі, яку потрібно завоювати.