II

Сонхва відчула на собі чийсь погляд, коли виконувала танець під час великого святкування в королівському залі. Її рухи були плавними, точними, але цього разу вона відчувала незвичайне хвилювання. Танцюючи, вона краєм ока помітила високого чоловіка в кутку зали, що спостерігав за нею. Це не був звичний байдужий чи захоплений погляд придворних гостей — у ньому було щось більше.

Пізніше, коли музика стихла, а глядачі розійшлися, вона крадькома озирнулася на чоловіка. Він стояв біля широкого столу, на якому були розкладені сувої і книги. Це був Хьонсон, королівський вчений, відомий своєю глибокою мудрістю і любов’ю до стародавніх текстів.

Його зовнішність відрізнялася від інших придворних. У нього були карі очі, які, здавалося, бачили більше, ніж просто світ навколо. Темно-каштанове волосся спадало йому на лоба, додаючи рисам обличчя м’якості. Одягнений у простий, але охайний корейський чоловічий костюм, він тримав у руках сувій, але його увага була повністю зосереджена на Сонхві.

Вона не могла зрозуміти, чому його погляд змусив її серце битися швидше. Її щоки залилися рум’янцем, коли вона раптом усвідомила, що він дивився на неї протягом усього танцю. Але не так, як дивляться інші чоловіки. У його очах не було ні жадібності, ні захоплення красою як прикрасою. Його погляд був теплим, уважним, ніби він хотів зрозуміти її, побачити не лише її танець, а й її душу.

Це було дивним і новим для Сонхви. Вона звикла до поглядів, які оцінили її техніку, рухи, зовнішність. Але цей чоловік дивився на неї інакше — як на людину, не прикрасу палацу.

Вона зніяковіла, швидко відвела погляд і опустила голову. Її серце билося так сильно, що вона побоювалася, що хтось може це помітити.

"Чому він дивиться на мене так? І чому я... чому мені хочеться, щоб він не припиняв?" — думала вона, стискаючи пальці, щоб заспокоїти себе.

Сонхва не розуміла своїх почуттів. Вона ніколи раніше не відчувала нічого подібного. Її життя було пов’язане лише з обов’язком і мріями про щось більше. Але тепер, дивлячись на цього чоловіка, вона відчула, як у її серці проростає щось нове, чого вона боялася навіть назвати.

Це було її перше кохання. Але разом із теплом у серці з’явилися й сумніви. Чи може придворна танцівниця дозволити собі кохати? І чи є місце для таких почуттів у житті людини, як Хьонсон?

Сонхва наважилася ще раз кинути погляд у його сторону. Хьонсон усе ще стояв там, його погляд був спокійним, але пронизливим. Він ледь помітно кивнув їй, і в цьому жесті було більше щирості, ніж у всіх компліментах, які вона отримувала за роки.

Її серце затремтіло. Вона відповіла йому таким же легким рухом голови, але одразу ж опустила очі. У своїй кімнаті тієї ночі вона не могла заснути, не раз згадуючи цей момент. Це було перше кохання — боязке, невпевнене, але справжнє. І воно вже змінило її.

Повернувшись до своєї кімнати, Сонхва зачинила двері і сперлася на них спиною. Її серце все ще билося швидше, ніж звичайно. Вона закрила очі, намагаючись заспокоїти себе, але перед її внутрішнім поглядом знову і знову з’являлися карі очі Хьонсона.

"Чому я так реагую? Це ж лише погляд," — подумала вона, притискаючи долоні до грудей, немов це могло приборкати тривогу, яка вирувала в її серці.

Але вона знала, що це було більше, ніж просто погляд. У цьому було щось особливе, чого вона ніколи не відчувала раніше. Вона боялася цього почуття, адже воно здавалося їй небезпечним. Кохання для придворної танцівниці було немислимим — неприпустимою розкішшю, яку могла дозволити собі лише в мріях.

Вона сіла на підлогу біля низького столика, витягнула свічку і запалила її, сподіваючись, що світло допоможе їй зібратися з думками. Але замість ясності, в її душі тільки наростало хвилювання.

"Чому він дивився на мене так? Чому в його очах не було того, що є в інших? Він не хотів просто захоплюватися мною... Він бачив мене по-іншому. Але що це означає?"

Сонхва відчула, як щоки знову починають палати. Вона пригадала його легкий кивок, його тиху, але красномовну увагу. Це змусило її почуватися важливою, не як танцівниця, а як людина.

Але разом із цим прийшли й інші думки — тривожні, похмурі. Що, якщо вона дозволить собі сподіватися на щось більше? Що, якщо її серце обдурить її?

"Я лише танцівниця, а він — королівський учений," — прошепотіла вона, ховаючи обличчя в долонях. — "Нас поділяє все: статус, обов’язки, світ, у якому ми живемо. Це не може бути правильно. І все ж…"

Вона затримала подих, коли усвідомила правду, яку боялася визнати. У її серці зародилося щось, що вона не могла контролювати. Це було перше кохання, і воно захопило її зненацька.

"Чи можу я дозволити собі відчувати це? А що, як він помітив мої почуття? Чи зможе він відповісти на них, чи це лише моя фантазія?"

Сонхва відчула, як сльози підступають до очей. Вона боялася майбутнього, боялася, що це почуття зруйнує її. Але ще більше вона боялася втратити цей незрозумілий зв’язок, який виник між нею і Хьонсоном.

В ту ніч Сонхва майже не спала. Вона дивилася на танець світла свічки і прислухалася до свого серця, яке билося в ритмі новонароджених почуттів — почуттів, які змусили її вперше повірити в те, що кохання, можливо, є.