Глава 39. Епілог

Пройшло десять років.

Таннарі сидів в кріслі на балконі, розглядаючи пейзаж. Від думок його відволік шум в стороні - по балкону бігли діти. Два хлопчика, - один років десяти, другий років семи, - і дівчинка років п'яти. Ззаду за ними йшла Аніка. Вона суворим голосом закликала дітей не бешкетувати, але вони не реагували на неї. Таннарі мимоволі посміхнувся, дивлячись на них. Хлопчики воювали між собою, а дівчинка весь час намагалася втрутитися між ними і надавати стусанів обом.

Пройшло чимало часу як вони відновили будинок та маєток, побудували великий храм на території, як і обіцяли божеству, зміцнили свою оборону і в них з’явилися діти. Первісток, що народила Аніка, приніс їм безмірну радість, другий малюк подвоїв її, а дівчинка зробила щасливими всіх безмежно. Кіара говорила, що вона схожа на Тасмін в дитинстві. Тому і назвали на честь тітки.

Ухилившись від атак сестрички, хлопчики помчали наввипередки до Таннарі. Він піднявся з крісла і зробив крок їм назустріч, розставляючи руки, щоб зловити. Впіймавши, закрутив їх на місці. Почувши незадоволений крик маленької Тасмін, він повернувся до неї і нахилився, підставляючи їй свою шию. З радісним вигуком вона обхопила її і повисла на батькові. Таннарі випростався, тримаючи всіх трьох.

- Надірвешся, - засміялася Аніка.

- Ха, я можу ще й тебе підхопити, - щасливо посміхнувся він. - Вони всі разом узяті, куди легші  за вас двох з Тасмін.

Аніка зніяковіло посміхнулася, згадуючи похід з Тасмін до винних погребів. Таннарі відпустив хлопчиків і підхопив руками доньку. Аніка підійшла до нього і обійняла.

- Ти задоволений? - раптом запитала вона.

- Чим? - здивовано запитав він.

- Тим, що я змогла тобі дати.

- Хм… - Таннарі подивився на дівчинку у себе на руках, потім озирнувся на хлопчиків, що гралися поруч, - тим, що маю так. Але можна було б ще постаратися.

- Ти хочеш мене зовсім замучити, - з жалісним виглядом промовила Аніка.

- Я ж не кваплю, - посміхнувся Таннарі, - час у нас ще є. Он які помічники ростуть. До того ж нам би дуже хотілося мати в своїй зграї зеленооку вовчицю. Чи не так, Тасмін? Ти хочеш сестричку?

- Так! - радісно вигукнула дівчинка і пожалілася: – А то вони не хочуть зі мною гратися.

Дівчинка ображено надула щічки, вказуючи пальчиком на братів. Аніка посміхнулася коханому, милуючись грайливим поглядом його блакитних очей. За ці роки вони більше не знали горя і бід. Доклали чимало сил, щоб захистити свої землі від сторонніх і ворогів. Данвар і Кіара передавали їм свої знання і вміння, щоб вони змогли в подальшому давати раду землями і клану.

Вони спрямували свої погляди на горизонт, куди простягалися їхні володіння. Клан Вовків продовжив своє існування, відстоюючи сторону Світа, і буде далі існувати під заступництвом Звіриного Бога.