Глава 35

Відклавши наступ на маєток, Данвар вирішив краще розвідати становище, відправивши додаткові групи розвідників. Була надія, що зі смертю глави клану і його сім'ї, воїни, що залишилися без командування, покинуть чужі краї. Але з'ясувалося, що загарбники продовжували утримувати землі. За головного у них залишився брат Акіаші - Саваро. Чоловік славився жорстокістю і підлістю. Горхан Акіаші прикликав його з півночі перед вторгненням в землі Амун Арі до себе на допомогу. Він зі своїми двома синами засів в маєток, не маючи наміру повертати його з доброї волі.

З моменту їхнього вторгнення вони розоряли найближчі села і хутори, грабуючи жителів і знищуючи їхні господарства, підпалювали поля зі спілим зерном і забирали худобу. Прості селяни не в силах їм протистояти.

Незважаючи на загибель сім'ї Акіаші їхні родичі не захотіли здавати маєток без бою в помсту за їхню смерть. Зібравши достатньо сил, Таннарі і Данвар очолили похід на маєток і пообіцяли не повертатися, поки не відіб'ють його.

Аніка з Кіарою відпускали їх з важкими серцями. Якщо щось трапиться, у них не залишиться нікого. Жінки довго стояли на дорозі, проводжаючи своїх чоловіків поглядами, поки ті не зникли в лісі. Шаушенгі залишився допомагати і піклуватися про Кіару і Анику. Всі інші чоловіки пішли з загоном.

Пройшов лише день, як вони поїхали, а Аніка зовсім спокій втратила. Все валилося з рук, не могла ні на чому зосередитися.

- Що ти метушишся, як білка в колесі, - зробила зауваження Кіара, стомившись спостерігати за нею. - Займися чимось.

- Не можу, - викрикнула Аніка. - Я не можу сидіти тут, коли вони пішли і можуть загинути.

- Вони воїни і з усім впораються, - Кіара швидше переконувала себе, ніж її.

- Але вони не всесильні...

Кіара насупилася і похитала головою.

- Не можна так себе накручувати.

- Я не накручую, - заперечила Аніка. - Якщо з Таннарі щось трапитися, який мені сенс жити? Дітей у мене немає. А все інше не має сенсу без нього. Я не зможу жити без нього.

Вона втерла сльози. Кіара раптом відклала те, що робила, і підійшла до неї.

- Ти права, дівчинко, - сказала вона. - Без них наші життя порожні оболонки. Я прекрасно розумію тебе, тому що Данвар для мене не менш важливий. А Таннарі єдине, що у мене залишилося, заради чого варто жити. Іди і вдягайся.

- Навіщо? - здивувалася Аніка.

- Поїдемо за ними, - рішуче відповіла Кіара. - Якщо вони загинуть, то ми помремо поруч з ними. Або не дамо їм загинути. Ми здатні на більше, ніж звичайні люди.

Аніка кивнула і побігла переодягатися. Швидко вдягнувшись в похідну одяг і прихопивши найнеобхідніше в сумку, спустилася вниз. Поки вона і Кіара переодягалися, в будинок повернувся Шаушенгі.

- Е-е... - здивовано протягнув чоловік, побачивши дівчину при повному параді. - А ти це куди?

- Ми їдемо, - відповіла Аніка, хапаючи пляшку з вином і запихаючи в сумку, а слідом сир і хліб.

- Куди?

- До маєтку.

- Але Данвар велів вам залишатися тут, а мені охороняти вас, - невпевнено заперечив Шаушенгі.

- І ми тобі вдячні, - почув він голос Кіари. Вона спускалася сходами. - Але ми не можемо сидіти тут і чекати, поки гинуть наші чоловіки. Ми цілком можемо битися поруч з ними.

- Але як же...

- Дякую, - перебила його Кіара, підходячи ближче, - щиро дякую тобі за все. За гостинність і допомогу. Якщо ніхто з нас не зможе повернутися, то ось тобі оплата за твою допомогу.

Вона простягла йому невеликий шкіряний мішечок.

- Я не візьму це, - сердито мовив Шаушенгі, відштовхуючи її руку. - Мені не потрібна ніяка нагорода за допомогу. Думаю, що ви не відмовили б мені, якби я попросив. І якщо ви хочете піти, то тільки з умовою, що повернетеся. Я буду чекати на вас. Обіцяєте?

Кіара подивилася на сивобородого чоловіка з вдячністю.

- Добре, обіцяю, - промовила вона зі слабкою посмішкою.

- Візьміть зброї побільше, - порадив він.

- Дякую, - подякувала знову Кіара.

- Данвар приб'є мене за те, що відпустив, - гірко посміхнувся Шаушенгі.

Жінки розпрощалися з господарем будинку і попрямували слідом за загоном, що пішли раніше.

У повному складі невелике військо клану Дар Амун зупинилося неподалік від маєтку. Данвар відправився на розвідку, щоб визначити чисельність супротивника і дозори. Таннарі залишився в таборі, готуватися до атаки.

Повернувшись, Данвар повідомив, що дозорів майже немає, але загарбники засіли в маєток і готуються до оборони.

- Вони знають, що ми тут, - констатував Данвар.

- Мабуть, розвідники теж стежили за околицями, - розсудив Таннарі.

- Ну і тьма з ними, - палко промовив Данвар. - Якщо вже знають, що ми прийшли за своїм, так будемо вимагати у них, щоб забиралися геть. Це їхній шанс піти живими.

Його погляд горів рішучістю і гнівом.

- Згоден, можна спробувати їм запропонувати, - Таннарі схвалив пропозицію батька. - Хоча мені дуже свербить пошматувати їх на дрібні шматочки і удобрити ними наші поля, які вони споганили.

- Це завжди встигнемо. А ось мені хотілося б поберегти чужих людей, які прийшли нам на допомогу.

Як і було вирішено, вирушили з пропозицією добровільно залишити маєток і повернутися в свої землі. Але загарбники відмовилися. Таннарі кілька разів їздив на перемовини, але ті лише сміялися над ними, обіцяючи зняти з них шкури і покласти собі під ноги, як килимки.

- Що ж, - підсумував результат Данвар, - твоє бажання збулося. Нам доведеться їх пошматувати.

- Чудово, - прогарчав Таннарі, смакуючи майбутню битву.

Аніка з Кіарою тримали свій шлях до маєтку. По дорозі вони помітили групу з п'яти воїнів, які рухалися до хутора, що розташувався на пагорбі. Це був один з далеких хуторів, а воїни з числа загарбників. Аніка запропонувала просто обійти їх, але Кіара заявила, що потрібно знищити ворогів. Аніка дуже здивувалася такому бойовому настрою жінки.