Глава 31

Сімейство важко приходило до тями після пережитого. Але план по поверненню родового маєтку і відплати загарбникам надавав сил. З кожним днем до Данвара поверталася колишня впевненість у собі. Він починав мислити швидше і тверезіше. І розумів, що тепер тільки від нього залежить майбутнє сім'ї та клану. Багато людей і донька загинули, захищаючи їхній будинок. Він зобов'язаний помститися за них.

Дивлячись на батька, Таннарі переймав його запал і бажання мстити. І щоб досягти бажаного, він готовий світ перевернути.

Аніка помітила Таннарі, що сидить на колодах, складених стопкою біля будинку Шаушенгі.

- Чого ти тут сховався на самоті? - запитала вона, підійшовши до нього.

- Не хочеться нікого бачити, - зізнався він, дивлячись на сонце, що заходило за пагорби.

- Що ж так?

- Важко бачити, як батько і мати страждають, - зізнався він. - Вони хоч і виглядають спокійними, але я ж знаю, що в душі вони караються. А все тому, що я не відчув небезпеку, розслабився. Потрапив у пастку через свою самовпевненість.

- Може, досить картати себе, за те, що ти не можеш змінити? - Аніка присіла біля нього.

- Ага, як же, - розлючено мовив він, не дивлячись на неї, - якщо б я тоді не пішов, вона залишилася б жива. Якби я відчув недобре ще на шляху до Акіаші. Адже багато вказувало на те...

- Звідки тобі було знати, що він вимислив таке зло? - постаралася підбадьорити його Аніка.

- Я повинен був хоча б сім'ю захистити, коли повернувся... Але не зміг.

- Ти був поранений, і виконував наказ батька, - Аніка постаралася переконати його, що він не винен в події. - І я думаю, він спеціально відправив тебе, щоб ти ще більше не постраждав. Але він не знав, що втрутиться Тасмін...

- Навіть з такими пораненнями, - заперечив він, - я міг продовжувати боротися.

- Однак міг загинути. А що було б, якби загинула я? - запитала Аніка, спостерігаючи за його реакцією. - Я вирішила чекати тебе до останнього. Або Тасмін, або кого-небудь ще. Не хотіла йти.

Він здивовано і, при тому гнівно, подивився на неї. Потім притягнув до себе і обійняв найулюбленіша для нього істота в цьому світі. Стало страшно від думки, що боги можуть вирішити відняти його пару, знайдену на далекій півночі.

- Був би кінець усього, - сказав він, зітхнувши.

- А тепер уяви, якби ти не прийшов, - продовжувала міркувати Аніка. - Вони підпалили будинок, я могла б згоріти, не знаючи, що робити. Або увірвалися б в будинок і напали на мене. Звичайно, я могла якийсь час відбиватися від них. Але мої сили не порівняти з вашими. Я загинула б, за мною загинув би ти, намагаючись помститися. А там і інші. Такого ти бажаєш нам кінця?

- Яка ти жорстока, - похмуро промовив Таннарі.

- Я не жорстока, - зітхнула вона, - просто хочу вказати на те, що на все воля богів. Можливо, вони забрали Тасмін як найменшу жертву за наше подальше існування.

- Тоді боги занадто жорстокі до нас, - поскаржився Таннарі.

Вони помовчали.

- Пригадується, якось Тасмін сказала, що хотіла б завжди залишитися Вовчицею. Завжди бути в клані Вовків, - промовила Аніка, дивлячись на захід. - Щоправда, не пам'ятаю коли. Але її бажання збулося в якійсь мірі. Вона назавжди залишилася Вовчицею і завжди буде частиною клану Вовків, частиною нас.

Таннарі спостерігав за посмутнілою дружиною.

- Вона це сказала, коли ви з нею в погребі знищували двохсотлітнє вино, - відповів Таннарі, слабо посміхнувшись.

- Справді? - здивувалася Аніка. - А чого я цього не пам'ятаю?

- Ви до того наглюгалися, що Тасмін почала тобі розповідати про Вовків, - Таннарі посміхнувся ширше, згадуючи той випадок, - але, на щастя, ти майже все забула. Вона мені потім зізналася.

- А зараз виходить я згадала? - ще більше здивувалася Аніка.

- Виходить так, - знизав плечима Таннарі. - Підсвідомо ти все пам'ятаєш, але через похмілля подробиць не запам'ятала, а через все це згадала. Ми ж здатні випивати куди більше звичайних людей і не п'яніти, пам'ятаючи все.

- А як же Тасмін? Вона тоді раніше вирубалася.

- Вона була... ще дитиною, - знову вони зачепили болючу тему.

Аніка сама не витримала і заплакала, ткнувшись в плече Таннарі. Як же їй не вистачає подруги. Єдиною подруги, з якою вона змогла так близько подружитися.

- Нічого, ми помстимося за неї, - холодно промовив він. - Вони за все заплатять.

Думки про помсту притупляли біль, що терзав душу.

Набравшись сил і обдумавши плани, Данвар перейшов до дій. З сином він відправився просити допомогу у сусідніх кланів. В першу чергу вони вирушили до клану, що прихистив їх. Шаушенгі супроводжував їх до свого брата. Глава сімейства Тигрів поставився з розумінням і співчуттям. Він погодився допомогти далеким родичам і дати людей для боротьби з загарбниками.

Ватажки інших кланів поставилися також з розумінням і теж не відмовили. Кожен допоміг, чим зміг. Адже будь-хто з них може стати наступною жертвою боротьби з породженнями темряви. Але діяти слід обережно. Відкритої війни ніхто не оголошував. Клани і родини час від часу воювали між собою. І серед них були ті, хто втратив дар перевтілення в звіра. Таких не можна було підключати до цієї сутичці. Виходячи з цього, можна розраховувати тільки на сили з чотирьох кланів.

У підсумку, на допомогу Данвару були виділені по півсотні добірних воїнів з кожного клану. І обіцяли ще, якщо знадобитися. У багатьох були родичі в інших кланах. А поки він повинен з'ясувати, хто з їхніх воїнів вижив і зможе допомогти. Для цього необхідно повернутися до маєтку і щоб вивідати все. Але повернення до місця трагедії турбувало біль, що ледь притих. Страшно уявити, що залишилося від їхнього будинку та що сталося з жителями села та хуторів. Це тільки додавало болю і хвилювання.

Таннарі рвався вперед, щоб все зробити самому, але батько не відпускав. І він слухняно корився, щоб не засмучувати і не завдавати зайвого болю. Розумів, що батько хвилюється за нього і боїться втратити як донька.