Глава 28

Доступ в маєток був відкритим, але ніхто крім нападників не намагався увійти на територію. Всіх, хто чинив опір, убивали. Багато захисники маєтку загинули. А хто не хотів підкорятися вимогам загарбників, розбіглися по прилеглих околицях. Таннарі не ризикнув заходити за стіну, як і обіцяв, бо міг не стриматися і накоїти дурниць. Лише Аніка його стримуючий фактор.

Її тривала відсутність змусила похвилюватися. У тому, що знайде його в темряві, він не сумнівався, але переживав чи не сталося чого.

З'явилася вона з повним кошиком хліба, рюкзаком і зв'язкою маленьких глиняних пляшечок під жилеткою.

- Чому так довго? Майже стемніло.

- Довелося побігати.

- Я вже хотів йти на пошуки, - з докором мовив Таннарі.

- Ти сумніваєшся в моїх здібностях? - ображено мовила Аніка.

- Ні, але ти не всесильна, - з болем в голосі промовив він. - Я не можу допустити, щоб втратити ще й тебе.

- Я знаю, - розуміюче сказала Аніка, беручи його за руку. - Тому була максимально обережна.

- А навіщо ти пограбувала гончара? - здивовано запитав він, вказуючи на пляшечки, які використовували для годування малюків.

- Так треба, - буркнула Аніка. - Потім дізнаєшся. А зараз мені потрібно віднести цей хліб вартовим в маєток, ти будеш мене супроводжувати. Як тільки добре стемніє, почнемо діяти.

Вони попрямували через ворота. Аніка натягнула шапку нижче, а Таннарі намагався не дивитися по сторонах, щоб не засмучувати себе завчасно. По дорозі він примітив прив'язаних біля конов'язі коней, а це означало, що шукати їх не доведеться. Одне питання вже вирішене.

Аніка віднесла хліб вартовим, і вони розхапали його за п'ять хвилин. Повернувшись до Таннарі, вона повідомила, що клітки охороняють до двадцяти чоловік.

- Занадто багато. Поки ми буде розправлятися з одним десятком, інший вб'є всіх нас, - засмучено зробив висновок Таннарі.

- Значить, потрібно їх відволікти, - роздумувала Аніка, вдаючи, ніби щось шукає в чоботі.

Вони сиділи біля одного з сараїв на пеньках один до одного спиною, намагаючись не дивитися один на одного. Таннарі крадькома поглядав на неї, переживаючи про те, що її можуть викрити. З боку вона виглядала, як хлопчисько: маленька і худа, у вільному одязі, що ховав її жіночі форми, майстерно наслідуючи хлоп'ячим звичкам. Все ж її життя на вулицях міста було важким, раз вона нічого не забула за час, проведений поряд з ним. Як він не намагався оточити її любов'ю і турботою, даючи все необхідне. Але, не дивлячись на це, він все одно хвилювався. Мимоволі йому згадалася їхня перша зустріч, коли схопив її під час спроби обікрасти. В той момент першим бажанням було придушити злодюжку, який посмів зазіхнути на його добро, але, побачивши непідробний переляк в смарагдових очах дівчати, пошкодував і відпустив. Подальшому вона виявилася його парою, і його душа належить їй. Тепер він не уявляв свого життя без неї. І якщо хтось посміє завдати їй шкоди, він розірве не замислюючись.

Аніка побачила відро з водою і підхопила його.

- Що ти робиш? - запитав Таннарі, помітивши її з відром.

- Іду в розвідку, - пояснила Аніка.

- Куди?

- До кліток, куди ж ще.

- Хочеш привернути до себе зайву увагу? - не схвалив її задумку чоловік.

- Коли ми почнемо діяти, то твої батьки повинні знати, що робити, - пояснила Аніка. - Їх треба попередити. І заодно подивимося чи можна підійти до них.

- Гаразд, - її доводи переконали його в виправданості ризику.

Вона потягла відро до кліток, а Таннарі завмер, спостерігаючи за нею, готовий кинутися захищати в будь-яку мить. Аніка, ніби не помічаючи стражників, що стоять, посунулась до кліток.

- Агов, пацане, ти куди преш? - обурився стражник, який стояв біля неї на шляху.

- Так водички наказали полоненим віднести, - незворушно відповіла Аніка, схиливши голову в поклоні.

- Яка водичка, їх завтра спалять, - засміявся стражник.

Таннарі схопився за меч, готовий прийти дружині на допомогу, вважаючи, що задум дівчата не вдалася.

- То ж завтра, - заперечила Аніка, не піднімаючи голови. - А сьогодні їм дозволили останній ковток води покуштувати.

- Хто дозволив? - засумнівався стражник.

- Господар, - закивала Аніка. - Він у нас добрий, справедливий.

Стражник прокашлявся, витримуючи паузу, - не пустити означало засумніватися в наказах господаря і його доброті.

- Якщо сумніваєтеся, - дівчина змахнула рукою на клітки, - може, самі занесете. Господар вас похвалить.

Вона зробила ставку на те, що вояки відрізнялися лінню в плані виконання простих побутових доручень. Це вона добре знала, з власного досвіду, коли вони були в поході з паладином і лицарями. Ті, будучи хорошими і досвідченими воїнами, зайвий раз напружуватися через дрібниці не бажали. Та й наближатися до можливих породженням пітьми вони не жадали.

Стражник переминався з ноги на ногу, розмірковуючи як вчинити. Аніка награно фиркнула і поставила перед ним свою ношу.

- Надумаєтесь, піднесете, - промовила вона, відступаючи на крок.

- Гаразд, неси, тільки швидко, - він махнула рукою, пропускаючи її.

Аніка, демонструючи свою нехіть продовжувати доручення, знову підхопила відро. Схилила голову і потягла до клітки Кіарі. Довелося їй пройти і повз тіла Тасмін. Дівчина лежала, немов жива, з холодною блідістю тіла і чорним, як ніч, волоссям. Очі неживим поглядом дивились в небо, а в районі серця горіла червона рана. Сльози зрадницьки заслали очі, але вона швидко втерла їх, і підійшла до клітки Кіарі. Жінка лежала на боці, спиною до дівчини.

- Пані, - тихо покликала Аніка, скоса поглядаючи на стражників за спиною. - Пані, візьміть водички.

Вона простягла їй дерев'яний кухоль.

- Залиш мене, - ледь чутно відгукнулася Кіара.

- Пані, це Аніка. Ми звільнимо вас.

Пройшла хвилина, перш ніж Кіара повернулася до неї. Схоже, вона насилу вірила в реальність Аніки. Подивилася на неї недовірливо, наче переконуючись чи не примара вона.